Танки VS ракетно-артиллерийские силы: стоит ли Украине вкладываться в разработку боемашин
Нещодавно британське видання The Daily Mail повідомило про те, що Велика Британія розглядає можливість відмови від основного бойового танку Challenger II та БМП Warrior. Загалом мова йде про 227 танків і до 400-т БМП. Основна причина таких роздумів - дірка в поточній програмі переозброєння збройних сил країни – за різними оцінками вона складає від 14 до 20 млрд фунтів стерлінгів. Епідемія COVID-19 лише погіршить відповідну ситуацію. Відповідні роздуми фіксують і те, як еволюціонувала роль і місце танку на полі битви протягом останніх близько 100 років з часу появи цього знаряддя ведення війни.
Танк з’явився під час Першої світової війни. Дана платформа була відповіддю на дилеми – як прорвати лінію фронту ворога, в умовах її насичення автоматичною стрілецькою зброєю, яку підтримували артилерійським вогнем. Перші танки створювалися саме для прориву лінії фронту.
Проте виявилося, що прорвати лінію оборони ворога було лише частиною завдань, які необхідно виконати для успішного ведення операцій. Необхідно було не лише прорвати лінію фронту, але і забезпечити подальше переміщення сил і засобів набагато швидше, ніж це зробить ворог. В іншому випадку, супротивник, за допомогою залізниць, мав можливість швидко створювати нові рубежі оборони і наступ просто захлинався.
Читайте також - 81 рік тому було укладено пакт Ріббентропа-Молотова. Як Гітлер переграв Сталіна
Відповідні дилеми гарно постали перед німцями під час останнього наступу на Західному фронті навесні-початку літа 1918 року. Прорвати лінію фронту не було проблемою – це здійснювалося за допомогою тактики штурмових загонів при правильній артилерійській підготовці навіть без залучення танків. А от далі німці просто не просувалися з належною швидкістю, випереджаючи таким чином реакцію британців і французів. Фронт відсувався на захід і південь, тріщав, але не зникав.
Саме тоді вперше на танк почали дивитися не стільки як на засіб прориву фронту, а й як засіб розвитку прориву. Саме ця ідея була в основі так званого "Плану 1919", який запропонував британський військовий Джон Фуллер. На його думку, головним завданням глибинного бронетанкового удару було, перш за все, знищення системи командування і контролю супротивника, його логістики, а не фізичне знищення основної маси військ супротивника.
Так чи інакше, Перша світова війна закінчилася раніше, ніж вдалося перевірити відповідний план на практиці. Хоча не виключено, що "План 1919" врешті-решт провалився би. Танки Першої світової війни були доволі ненадійними машинами, які часто виходили з ладу. Окрім того, швидкість їх просування теж не відповідала вимогам проведення швидких рейдів в тилу ворога для підриву системи командування і логістики.
В частині майбутнього танків, міжвоєнні роки на полі бою були часом великої дискусії між двома школами. З одного боку, були прихильники погляду, що роль танку зводитиметься лише до сприяння піхоті в швидкому прориву лінії оборони ворога. З іншого боку були ті, хто слідував думкам Джона Фуллера і передбачав більш амбітне майбутнє для танку.
Читайте також - Ціна помсти: США скорочує військову присутність в ФРН. Але Росії рано радіти
Танки, по суті, мали повернути можливість вести дії на оточення і знищення військ супротивника – те чого не було в Першу світову війну. В СРСР, де була розроблена доктрина "глибокої операції", існував поділ на танки прориву і танки забезпечення розвитку прориву.
Відповідна дискусія могла би тривати безкінечно, але крапку поставила Друга світова війна. Вермахт протягом кампаній 1939-1941 років чітко показав, що танк може виконувати не лише тактичну роль щодо забезпечення прориву фронту, але і успішно забезпечувати розвиток прориву. Тобто мати потужну оперативну і, як наслідок, опосередковано стратегічну роль. Хоча навіть у самому Вермахті не було 100% певності, що новий спосіб ведення війни шляхом прориву оборони ворога, введення сил розвитку прориву і оточення сил супротивника поки той зможе зреагувати, спрацює.
Успішні дії бронетанкових сил Вермахту на початку Другої світової війни стали шоком для СРСР, де на основі невірного трактування досвіду Громадянської війни в Іспанії і власної війни проти Фінляндії, в 1940 році вирішили відмовитися від окремих механізованих корпусів. Ці корпуси почали гарячково відтворювати в 1941 році. Проте не встигли до 22 червня.
Після втрати важкої техніки в прикордонних боях окремі механізовані корпуси і танкові армії в радянській армії почали відновлювати в 1942-1943 роках. Після цього присутність окремих танкових армій на відповідному фронті була найкращою ознакою, що саме тут готується наступальна операція.
Читайте також - Війни високої інтенсивності: чого вчать НАТО бойові дії на Донбасі
Саме так було на початку 1944 року, коли на території України перебували всі шість окремих танкових армій СРСР, які забезпечили очищення Правобережжя від Вермахту в рамках успішних наступальних операцій вже до середини весни того року. В середньому, під час однієї операції, танкові армії просувалися на 200-300 км в глибину оборони ворога.
При цьому по суті бронетанковий удар, який здійснювався зі значною швидкістю, справді бив не стільки по основній масі солдат супротивника, як по тилам, які забезпечували логістику, а також системі командування і контролю. Ефект хаосу в тилу дозволяв оточувати і знищувати маломобільну піхоту, яка залишилася далеко від місця прориву фронту.
Проте успіх танків залежав не лише від швидкості просування. Не менш важливою була вогнева підтримка, яку надавала авіація. У Вермахту це були пікіруючі бомбардувальники Ju-87, а в Радянської армії – штурмовики Ил-2. Своя авіація компенсувала те, що артилерія на той час була менш мобільною і не встигала за наступаючими бронетанковими колонами.
На мобільність накладалися і обмеження по дальності артилерії, яка тоді могла працювати максимум на глибину в 10-11 км. Це в купі робило її менш ефективною, ніж раніше, як для підтримки наступу, так і для оборони. В останньому випадку можна було просто обійти сильну точку оборони, куди ворогу вдалося підтягнути артилерію. Хоча під час битви за Москву, коли радянським військовим вдавалося правильно обрахувати напрямки руху ворожих танків і підтягнути важку артилерію в достатній кількості, то переможцем в дуелі виходила артилерія.
Це було передвісником того, як зміниться баланс сил між танками і артилерією в майбутньому.
Читайте також - Чи готова українська армія до війни майбутнього на рівні США, КНР або РФ
Але так чи інакше, Друга світова війна була часом тріумфу танків, які стали головним інструментом операцій по оточенню і знищенню ворожих сил. З іншого боку виходило, що артилерія втратила ту роль, якою володіла із франко-прусської війни 1870 року, як домінуючої сили на війні.
У Холодну війну саме танкові армії СРСР, які стояли в Німецькій Демократичній Республіці, викливали найбільший острах в США і НАТО. Саме з ними готувалися воювати західні союзники.
В 1950-ті і 1960-ті роки в основі плану НАТО було активне використання тактичної ядерної зброї в умовах загального домінування США в сфері ядерних озброєнь, що мало б стримувати СРСР від симетричних кроків. В умовах же ядерного паритету, необхідно було шукати іншу відповідь, яка попереджала би ядерний Голокост.
Такою відповіддю стала доктрина AirLand Battle, яка з’явилася в 1982 році. США і НАТО вирішили боротися з наступаючими ешелонами радянських танків шляхом розвитку спроможності наносити дальнє вогневе ураження – удари мали наноситися на стику ешелонів, щоб не допускати формування критичної маси радянських бронетанкових сил, які важко було би відбити. Таке рішення США і НАТО базувалося на зростанні дальності роботи ствольної/реактивної артилерії та ракет в конвенційному оснащенні.
Однак доктрина AirLand Battle була лише передвісником зміни ролі танків і ракетно-артилерійських сил на оперативному і стратегічному рівнях війни. Спеціалісти Пентагону на початку 90-х років дійшли до висновку, що саме можливість до високоточного дальнього вогневого ураження буде одним із головних факторів, які визначатимуть спроможність перемогти в війні майбутнього.
З іншого боку, роль танків перестане бути центральною порівняно з Другою світовою війною. Танки повністю не зникнуть, але втрачатимуть ту оперативну роль, яку мали в Другу світову війну. Спеціалісти Пентагону дійшли до висновку, що танки в основному лише допомагатимуть закріплювати результати дальнього вогневого ураження, беручи під контроль відповідні території. Це вимагатиме підтримки вогнем і захисту, який надають танки. Особливо це стосується необхідності дій в урбанізованій місцевості.
Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное
Проте те, що раніше досягалося задіянням танкових армій, тепер зможе досягатися діями ракетних військ і артилерії, зважаючи на подальше зростання дальності і точності роботи відповідних систем. Так перспектива гаубиці Сухопутних військ США ERCA матиме дальність мінімум 70-80 км, оперативно-тактичний ракетний комплекс PrSM працюватиме, врешті-решт, на дальність 750 км, а гіперзвукова зброя покриватиме увесь театр бойових дій, маючи дальність мінімум 1500-2000 км.
Маневр силами, які надавали бронетехніка і піхота, тепер підмінятиме маневр вогнем – те що могли зробити танки в частині знищення системи оборони ворога протягом маршу за два-три тижні наступу, тепер можуть робити ракетно-артилерійські сили за лічені хвилини при наявності якісних цілевказань.
Танкові ж сили тепер активно вводитимуть в дію лише після придушення ворожих засобів вести вогонь на глибину. В іншому випадку вони мають дуже мало шансів вижити, зважаючи на малий радіус дії основного озброєння – гладкоствольної гармати калібром 120 чи 125 мм.
Фактично ж можна говорити про те, що роль танку зводиться знову до підтримки піхоти вогнем в рамках ближнього бою. Або в закріпленні результатів маневру вогнем.
Тому відповідні думки щодо майбутнього танків, які озвучуються в Великобританії, лише частково відображають фіскальні реалії цієї країни. З іншого боку, така ситуація чіткіше вказує на те, в який бік еволюціонує роль танків і бронетехніки.
Танки повністю не зникнуть, звичайно, але вже точно не матимуть того оперативного і стратегічного значення, як це було під час Другої світової війни. Про це варто не забувати Україні в рамках свого військового будівництва.