Справа Мартиненка: суд, захист і флешка з доказами від Швейцарії

На черговому засіданні у справі Миколи Мартиненка адвокати екс-нардепа продовжили заперечувати проти доказів отриманих від прокуратури Швейцарії. Цього разу мова про закодовану флешку, надану швейцарцями на запит українського НАБУ.

Раніше прокурори долучили флешку до матеріалів справи в якості доказу і вже на останньому засіданні суд розпочав дослідження матеріалів, які на ній містилися.

Що ж на флешці

Як відомо, суть епізоду "атомної справи" Мартиненка в тому, що екс-нардеп отримував "відкати" за сприяння чеській компанії "Skoda JS" у виграші тендерів держпідприємства "НАЕК "Енергоатом" протягом 2008-2012 років. Відкати в розмірі 15-20% від кожного контракту перераховувалися на швейцарські рахунки панамської компанії "Bradcrest Investment".

Під час засідання стало зрозуміло, що саме на вказаній закодованій флешці швейцарська сторона передала НАБУ надважливі докази, які перш за все підтверджують, що саме Мартиненко є власником "Bradcrest Investment", розпорядником рахунків та власне бенефіціаром схеми.

Долучаючи ці докази на судовому засіданні 12 листопада, прокурор САП Роман Симків частково озвучив, що це вилучені швейцарцями документи із банків "Fortis Banque (Suisse) S.A." і "Hottinger & Cie". Саме ці банки в процесі ідентифікації клієнта встановили належність компанії Мартиненку.

Аналіз озвучених в обвинувальному акті та в суді даних проливає світло на те, про які документи йде мова:

• декларації за формою А про встановлення особи бенефіціарного власника товариства "Bradcrest Investment" від 4 лютого 2011 року, згідно з якою бенефіціарним власником товариства "Bradcrest Investment" є українець Микола Мартиненко, 12 січня 1961 року народження, що проживає у місті Києві за вказаною адресою. До декларації додавалась копія паспорту Мартиненка.
• поданого до банку профіля клієнта — товариства "Bradcrest Investment", у якості походження коштів зазначені заощадження та заробітна плата, вид діяльності бенефіціарного власника вказано – депутат Верховної Ради України, освіта – інженер, навчався у Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського. Павло Скаленко у цих документах визначений як "права рука" бенефіціарного власника товариства Миколи Мартиненка.
• копію меморандуму про зустріч Мартиненка з представником банку "Hottinger & Cie" Томасом Хаслером від 15 липня 2013 року, під час якої Мартиненка верифікували як бенефіціарного власника низки компаній, у тому числі "Bradcrest Investments", а Скаленко — його "правою рукою".

Вказати всю цю інформацію в анкетних даних швейцарських банків Мартиненку довелося оскільки в іншому випадку банки просто не проводили б відповідних операцій на його користь.

Більше того, як повідомив прокурор під час судового засідання на флешці міститься також інформація про рух коштів на рахунках "Bradcrest Investment". І саме цей рух коштів підтверджує факти сплати відкатів компанією "Skoda JS" на рахунки "Bradcrest Investment" одразу після отримання оплати від ДП "НАЕК "Енергоатом". У цілому, "Skoda JS" отримала 35,5 млн євро, з яких 6,4 млн євро перераховані панамській компанії Мартиненка. 

Більше того, рух коштів також підтверджує їх подальше використання в інтересах його близьких осіб: оренда житла дітям в Лондоні та Відні, медичні послуги дружини, адвокати у Швейцарії та багато іншого.

Згідно з озвученим на судовому засіданні, отримані на флешці відомості були оглянуті, що зафіксовано у відповідному протоколі, роздруковані та долучені до справи. Документи разом з перекладом становлять 1244 аркуші.

Чому матеріали флешки є доказом

Це настільки очевидні докази вини Мартиненка, що в сторони захисту просто немає контраргументів, тому вони вирішили просто їх прибрати зі справи.

Адвокатів Мартиненка начебто хвилює факт незасвідчення кожного роздрукованого із флешки документу штампом та підписом швейцарського прокурора – нібито саме тому вони їм не довіряють. Проте з точки зору законодавства та міжнародних норм це абсолютно провальна позиція.

По-перше, ці банківські документи надані на флешці тому, що в швейцарських реаліях уже давно працює електронний документообіг і це звична практика передавати такі документи на зашифрованих електронних носіях.

Швейцарська сторона не може і ніколи не буде вивчати українські інструкції з діловодства та державні стандарти аби засвідчувати свої електронні документи так, якби цього хотілося адвокатам Мартиненка.

Крім того, надана флешка може бути оглянута судом в судовому засіданні та вивчена щодо відповідності роздрукованих файлів з файлами, що містяться на ній.

По-друге, український Кримінальний процесуальний кодекс у статті 550 чітко визначає, що отримані та запитувані документи у зв’язку із міжнародним співробітництвом не потребують жодної додаткової легалізації та засвідчення.

Аналогічні норми і містяться в  ст. 17 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959, де сказано, що докази або документи, що надсилаються на виконання цієї Конвенції, встановлення автентичності не потребують.

По-третє, швейцарські правоохоронці на виконання запиту НАБУ з дотриманням уже вимог швейцарського процесуального законодавства скопіювали відповідні документи на флешку, закодували її та передали в Україну разом з офіційно засвідченим підписом та печаткою супровідним листом Швейцарської прокуратури в рамках виконання офіційного запиту НАБУ про міжнародно-правову допомогу.

І на додаток, законність передачі цих даних ретельно перевірялася швейцарським судом, адже Мартиненко в особі панамської компанії намагався оскаржити передачу цих файлів українському НАБУ та програв суд.

Швейцарська феміда прийняла вмотивоване рішення, яким розбито більшість аргументів, що сьогодні використовують адвокати Мартиненка вже в українському суді. Оригінали ж переданих НАБУ файлів документів залишилися вже у Швейцарії та долучені до кримінальної справи там, про що теж було чітко сказано в суді.

Проте адвокати Мартиненка вирішили влаштувати чергову провокацію та принесли на судове засідання самостійно виготовлений документ – нібито схожий на один із файлів флешки, вказавши уже бенефіціаром панамської компанії детектива НАБУ.

Адвокат Петро Бойко наголосив, що не може довіряти документам з флешки, бо їх дуже просто підробити. Водночас, на питання, чи вважає він, що хтось з детективів, швейцарських чи українських прокурорів, підробив документи з флешки, адвокат всіляк ухилявся від прямої відповіді.

Звичайно, за аналогією можна і вписати ім’я детектива в роздруковану декларацію Мартиненка, але ж усі ми розуміємо, що це легко перевірити. Натомість подібна демонстративна акція в суді зі спробами показати цей файл суддям є нічим іншим як актом тотальної неповаги взагалі до інституту міжнародної співпраці в кримінальному процесі та роботи швейцарських прокурорів.

На засіданні 26 листопада адвокати вже заявили одне з таких клопотань про визнання доказів недопустимими і суд повідомив, що вирішуватиме це питання в нарадчій кімнаті, тобто коли видалиться туди для прийняття фінального рішення – так саме визначено у ч. 1 ст. 89 КПК.

Проте цього разу адвокати наполягали вирішити це питання негайно посилаючись на частину 2 цієї статті, яка говорить, що суд може припинити навіть дослідження доказу в процесі одразу, якщо встановить, що цей доказ є очевидно недопустимим.

При цьому очевидно недопустимими ці докази могли б бути, якщо б під час їх отримання швейцарською стороною було б порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи (частина 2 статті 550 КПК). Наприклад, якщо б правоохоронці вилучали їх із банку застосовуючи насильницькі методи.

Одночасно доказів таких порушень адвокати так і не навели в суді, адже судді під час засідання чітко запитали про це і так і не отримали адекватної відповіді.

Захист вимагає визнати всі документи на флешці, що містяться на більше 600 аркушах, недопустими доказами саме зараз тільки тому, що просто не хоче аби суд досліджував та зачитував вголос зміст всіх вищевказаних файлів з перекладом, аби суспільство та журналісти почули зміст таких не зручних доказів.

Визнання їх недопустимими стане не лише індульгенцією для Мартиненка і вже готовим виправдальним вироком щонайменше по одному епізоду, а й плювком в очі іноземним партнерам та інституту міжнародної співпраці в кримінальному процесі в цілому.

Ще гірше, це те, що прийняття цих безглуздих аргументів захисту судом може стати навіть приводом для міжнародного скандалу і взагалі відмови швейцарської сторони співпрацювати з Україною та надавати відповіді та будь які подальші запити українців.

Наступне засідання у справі відбудеться в понеділок 10 грудня.