Россия в огне: революции завтра же ожидать не стоит. Но неуверенность нарастает

Останніми тижнями під час вебінарів, одним домінуючим питанням до експертів є: що буде далі з Росією та її президентом Володимиром Путіним. Ще три місяці тому це була спокійна, напівтеоретична дискусія. 

Перша серйозна системна криза показала, чого вартий російський режим, і чому тактика там домінує над стратегією. 

По-перше, ніхто не починає створювати штучну кризу, а саме це було ідеєю Путіна з конституційними поправками, на фоні глобальної кризи. 

Російські спецслужби, які очевидно мали інформацію стосовно епідемії в Китаї, не змогли правильно оцінити ризики або, можливо, Путін до них не дослухався. В результаті процес, що був зрежисований з самого початку, зараз втратив довіру громадян. 

Довіра занепокоєних еліт зникала по мірі їх розуміння, що відтворення Путіна у владі не означає компромісного рішення для їхнього власного відтворення, і вони є лише матеріалом для експериментів. Над внесеними в конституцію скрепами, багато хто знущається навіть в Росії.

По-друге, зрив Росією переговорів з ОПЕК є класичним прикладом тактичного мислення. Було очевидно, що Росія без союзників, насамперед Саудівської Аравії, не здатна досягти своєї нав’язливої мрії і витіснити з ринку виробників сланцевої нафти. 

Путін хотів “оживити” свій контакт з Дональдом Трампом, для якого робочі місця, пов'язані зі сланцевою нафтою, конче важливі для президентської кампанії. Росію “провчили” за ініціативний розрив домовленості ОПЕК. Це викликало падіння російського рубля, а головне - отруїло атмосферу між Росією та іншими країнами, що видобувають нафту. 

Подальша принизлива угода, різке падіння цін на нафту і ослаблення рубля, постійні телефонні дзвінки Трампу і виведення з Росії значних фінансових ресурсів, включаючи золото, у всьому світі створило враження нездатності адекватно та стратегічно оцінювати ситуацію. 

Очевидно, що глибину пандемії та пов’язаного з нею падіння попиту на нафту, також критично недооцінили. 

По-третє, російська влада мала час, щоб підготуватися до пандемії коронавірусу, тим більше, що Росія має, на відміну від багатьох країн, наукові та виробничі ресурси. Численні відео в мережах, де говориться про відсутність навіть найбільш необхідного, розлітаються у російському суспільстві. 

Ідеї щодо “запровадження цифрового концтабору” з драконівською системою перепусток є, скоріше, репетицією російського майбутнього. 

Неочікуване надання більших повноважень регіонам, де їх ніколи не було, без виділення додаткових ресурсів та нормотворчої бази, спантеличило регіони і показало слабкість центральної влади та її невпевненість. 

По-четверте, корумпована, залежна від держави та свавілля кланів та бюрократії економіка, не отримала підтримки з накопичених за “жирні” роки ресурсів. Громадяни тим більше, а 30%, за опитуваннями, взагалі не має заощаджень. 

Росія залежить від нафтогазових надходжень приблизно на 40%, тому сучасні ціни на нафту є викликом для Росії. 

50% росіян заявили, що турбуються про свою фінансову безпеку. Для порівняння: про своє здоров'я турбуються лише 35% опитаних.

Кризи розкрили все найгірше, що накопичила за 30 років російська система, яка зараз на очах втрачає довіру росіян. Іспит кризами, а їх, як ми бачимо, одночасно щонайменше чотири, поки що провалений, і почалася внутрішня “десакралізація” режиму. 

Більшість росіян була розчарована останніми зверненнями Путіна, в яких він звітував про хід боротьби з коронавірусом, і почула там тільки загальні слова. 

Розробляти заходи підтримки разом з концепцією виходу з кризи покладено на уряд, але захворювання російського прем”єра тільки посилює десакралізацію влади.

Невдоволення починає все активніше проявлятися, причому в різних формах - від традиційних (захворювання на коронавірус на Чаяндинському газовому родовищі в Якутії, виступи у Владикавказі), до набираючих тренд "цифрових мітингів". 

Процес розпаду державного порядку в РФ можна уявити в три етапи. 

Епідемія збіглася з кризою в економіці і настав перший етап - криза управління. 

Влада показала, що вона неадекватна завданням. Звідси - зростаюче невдоволення громадян. 

Другий етап - криза довіри до влади. Всі бачать, що ресурси є, але вони не використовуються, або використовуються неправильно, значить такій владі не можна вірити.

Нарешті, наступним етапом може стати політична криза. Це коли усвідомлення нездатності влади керувати, недовіра до неї, що виросли на грунті рівня життя, який впав, переросте в дії проти влади. Навіть за відкритими опитуваннями, протестний потенціал суттєво зріс. Це, звісно, не означає, що завтра в Росії почнеться революція, але невпевненість та невизначеність зростають в рази.

Відповіддю на це зі значною ймовірністю буде перехід режиму від гібридної автократії до класичної автократії і диктатури зі збільшенням впливу силовиків. 

Можна спекулювати про причини анонсування Путіним у січні конституційних змін, але однією з причин, напевно, стало побоювання “перебудови” на кшталт кінця 80-х років в СРСР, що на думку багатьох в Росії, починаючи з Путіна, призвела до геополітичного краху. 

У будь-якому разі, ми спостерігаємо кінець двадцятирічної епохи та перехід Росії до нового стану.

Звичайно, Путіну допомогли б перемоги у зовнішніх "справах": в захопленні територій сусідніх країн або щонайменше скасування санкцій. Існує реальна ймовірність того, що такий шлях може бути обраний. 

За результатами коронакризи світ все більше буде біполярним, питання тільки, чи це буде нове суперництво або нова форма взаємодії, своєрідний “інь-янь”. Росія все більше потрапляє у торгівельну залежність від Китаю, її мрії про “трикутник” зі США та Китаєм виглядають як насмішка, але альянс РФ з Китаєм невигідний нікому з інших гравців.

Для України це загрожує ескалацією агресивних дій Росії на півдні і сході нашої країни. Путін давно виношує такі плани, але невідомо, чи піде він цим небезпечним шляхом в ситуації, що утворилася. 

В нього є декілька опцій з огляду на розвиток ситуації в Росії, президентські вибори в США, консенсус солідарності в ЄС і ще декілька чинників. 

Він може спробувати агресію в осяжній перспективі або зосередитися на послідовній дестабілізації східних та південних регіонів і масовій видачі російських паспортів. 

Час не грає на Путіна, а вся система російських скреп без подальшої експансії Росії втрачає сенс, тому ставки для нас зростають. 

У геополітичному зламі для нас ставки зростають, як в сенсі можливостей, так й екзистенційних ризиків.

Колонку написано у співавторстві з Володимиром Івановим, експертом з російських досліджень Українського інституту майбутнього