Прочь от Египта, или Сорок лет в пустыне как повод для оптимизма
Вчора ж був Песах. Величне свято на честь виходу євреїв з Єгипту. Let my people go, море розступилося, манна посипалася, свободу не спинити, з нами Бог і все таке. Це один з найбільш розкручених сюжетів. Його знають усі.
Набагато менше людей знають, що Бог не планував маринувати свій обраний народ 40 років в пустелі, щоб вони забули рабство.
Просто на радостях вирушивши в путь, всю дорогу обраний народ нудів, йому все було не так, Мойсей був не такий, манна свободи швидко набридла і захотілося рабського єгипетського м’яса, дива від Бога швидко сприймалися як даність і народ вимагав нових див.
Декілька разів народ скаржився, що не треба було йти з Єгипту, бо там була дешева ковбаса, долар по вісім і олігархи не заробляли на війні.
Мойсей втомився, йому набридла ця місія, цей довбаний тягар у вигляді цілого народу. Він просив Бога зняти з нього тягар цього лідерства, запитував його буквально: Боже, навіщо мені всі ці люди?
А Бог такий: ну ти потерпи, все буде добре. Просто Мойсей швидше ніж сам Бог зрозумів з яким народом він має справу. Все ж щоденний контакт з людьми допомагає вирватися з бульбашки.
І потім коли Бог майже довів свій народ до обіцяної землі, то... земля народу виявилася не така. Все було буквально не так. І ось тоді у Бога урвався терпець.
І він каже Мойсею: скільки ще ці злі люди будуть гнати на мене? Я їм і так, і це, а вони все одно невдоволені. Задовбало, набридло, скільки можна.
І покарав їх сорокарічним блуканням пустелею.
Це я до того, що народ завжди такий, який він є. І не треба зневірюватися та нудіти. Треба вірити і йти вперед.
А якщо ви раптом проведете якісь паралелі, то Мойсей - це не людина, а та спільнота, яка колись змусила Україну рухатися вперед, і все ще попри розпач і втому має всі можливості не дозволити їй застрягти на цьому шляху на роки. Незалежно від прізвища президента.
- Читайте також: