Президентские выборы и протесты в Беларуси: как все происходило
З самого початку передвиборчої кампанії у Білорусі, стало зрозуміло, що цього року вони стануть нетиповими. Засоби масової інформації переповнили повідомлення про арешти опозиційних кандидатів за сфабрикованими справами, заборону проведення онлайн-опитувань щодо підтримки кандидатів та опір будь-якій спробі організації чесних та прозорих виборів.
Як наслідок, виборчий процес не здивував світову спільноту – недопуск незалежних спостерігачів, зникнення та арешти журналістів, фальсифікації, посилена присутність військових, перетворили вибори в інтригуюче реаліті-шоу, за яким спостерігаєш через повідомлення у ЗМІ.
Крім того, все це очікувано переросло у хвилю народного невдоволення, яку спостерігаємо зараз та яка підкріплюється інформаційною плутаниною.
Як білоруські державні та незалежні, а також українські медіа висвітлювали вибори та протести, спричинені ними у Білорусі?
День виборів
Ще під час попередньої сесії голосування, з’являлися численні повідомлення щодо фальсифікації рівня явки на виборах. Згодом це призвело до того, що відсоток виборців, які проголосували як до 9 серпня, так і цього дня, на деяких дільницях перевищив максимальні 100%. Також не рідкісними були новини щодо недопуску чи арешту низки незалежних спостерігачів, а також ускладнені умови роботи членів територіальних виборчих комісій через присутність військових підрозділів на дільницях.
Згодом почала з’являтись низка фотографій протоколів з білоруських виборчих дільниць, де опозиційна кандидатка Світлана Тихановська перемогла у голосуванні, а незалежні екзит-поли показували, що вона набрала понад 70% голосів.
Після того, як голова ЦВК Білорусі, Лідія Єрмошина, оголосила, що за попередніми даними, на виборах перемагає Олександр Лукашенко з результатом трохи більше за 80% голосів, штаб Тихановської відмовився визнавати цифри, оголошені відомством, посилаючись на інформацію ЗМІ, а обласні та районні центри Білорусі наповнилися протестувальниками.
Очевидно, що державні та незалежні ЗМІ давали різну картину щодо ситуації у державі. Цей розкол став наочним як під час 9 серпня, так і після цієї дати.
Незалежні білоруські ЗМІ
Попри величезні перебої у їх роботі та спроби припинити будь-яку їх діяльність (до прикладу, було підмінено сайт платформи «Голос» для відстежування голосів), низка незалежних ЗМІ у Білорусі все ж продовжила роботу, детально розповідаючи про хід виборів та протестів. Серед них опинилися такі платформи, як NEXTA, «Чай с малінавим вареннєм», телеканал «Бєлсат», «Наша Ніва» та Euroradio.
На тлі усіх перипетій, NEXTA навіть став першим в Європі новинним Telegram-каналом, що налічує більше мільйона підписників. В основному ці ЗМІ документують все те, що відбувається зараз в країні, а також відстежують дії уряду.
Варто детальніше розглянути діяльність державних білоруських ЗМІ, оскільки там простір наповнили численні провокації та фейкова інформація.
Державні білоруські ЗМІ
До списку таких належать телеканали та радіостанції групи Бєлтєлєрадіокомпанії (БТРК), телеканал «ОНТ», новинна агенція «Бєлта» та низка Telegram-каналів. І якщо у роботі незалежних ЗМІ усе стабільно в інформаційному контексті, то державні почали дивувати все більше і більше.
До прикладу, 10 серпня, у новинній програмі «Панорама» телеканалу «Бєларусь-1» обмежились лише коротким репортажем про те, як протестувальники порушили закон та спокій громадян, і як із цим розбиратимуться правоохоронці. Цікавим є те, що державні ЗМІ не висвітлюють хід протестів, повторюючи лише позицію Олександра Лукашенка щодо них.
Втім, ці медіа відзначились створенням низки матеріалів, спрямованих на компрометацію протестного руху в цілому.
Того ж 10 серпня, у розпал протестів, з’явилася інформація про те, що Тихановську утримують у будівлі білоруського ЦВК. Хоча незалежні ЗМІ й назвали ці повідомлення провокацією для того, щоб заманити демонстрантів у пастку, однак згодом виявилося, що вони були правдивими. Вже наступного дня одночасно в усіх державних ЗМІ з’являється відеозвернення Тихановської, ймовірно, записане у кабінеті голови ЦВК Єрмошиної, у якому кандидатка закликає припинити протести.
Після його публікації у незалежних ЗМІ, з’явилася інформація про те, що Тихановську змусили записати звернення погрозами розправитися над її чоловіком, який зараз сидить у в’язниці та балотувався на пост президента, та дітьми. У зв’язку з цим виявилося, що опозиціонерка поїхала до Литви, де перебуває і зараз під наглядом охорони, та де записала звернення про «надважкий вибір», який їй довелося зробити. На нього вже відреагувала її соратниця, дружина політичного в’язня та опозиціонера Валерія Цепкало, Вероніка Цепкало, записавши звернення на підтримку Світлани та закликаючи до визнання її, як єдиного законообраного президента.
11 серпня, державні ЗМІ публікують ще один матеріал – «оперативне відео» із затриманням «організаторів» протестів.
Користувачі інтернету розпізнали серед жертв активістів ГО «Відкрита Росія» Артема Важенкова та Ігоря Рогова, які були серед зниклих спостерігачів. На відео вони зізнаються, що приїхали з Росії. Однак у ролику також показують інших затриманих, у яких знайдено татуювання із нацистською символікою. Жертви непереконливо розповідають про кількість своїх судимостей та мету приїзду.
Під вечір з’явилося ще одне цікаве повідомлення – телеканал «ОНТ» заявив, що у Мінську знайдено мікроавтобус з російськими номерами, у якому «велика кількість амуніції для організації протестів» для того, щоб «сколихнути ситуацію ззовні». Однак російська служба ВВС віднайшла власника автівки – кінопродюсера з Москви Вальдемара Грубова. Він запевняє, що у транспортному засобі реквізит, необхідний для знімальної групи серіалу. Також продюсер скаржиться, що не може забрати мікроавтобус через пандемію коронавірусу.
Крім вищезгаданих повідомлень, у зверненнях пресслужб білоруських відомств та держструктур багато плутанини та маніпуляцій: під час протестів, МВС Білорусі заявляє про потребу захисту військових та присутність іноземних сил в організації демонстрацій, в той час як список причетних країн постійно змінюється. Також ніхто з чиновників не коментує масовий наплив військової техніки у білоруських облцентрах.
Свободі слова тут не місце
День президентських виборів у Білорусі та період після їх проведення особливо відзначився зникненням та арештами низки журналістів, що висвітлювали вибори у країні для іноземних медіа. Було затримано репортерів «Настоящее время» Романа Гребенюка, Ірину Ромалійську та Юрія Баранюка, журналістів російського телеканалу «Дождь» Володимира Роменського та Василя Полонського, військового кореспондента Семена Пегова, кореспондента агентства Sputnik Євгенія Олейника, а також оператора Миколи Антипова.
9 серпня, МЗС країни навіть опублікувало повідомлення про те, що затриманих журналістів «попросять покинути» Білорусь. Ввечері того ж дня, стало відомо про затримання та побиття репортерів видання Daily Storm Антона Старкова та Дмитра Ласенка (яких потім було звільнено за сприяння МЗС РФ), а також зникнення журналіста порталу Meduza Максима Солопова (якого вже також звільнили).
10 серпня, в ході протестів, було затримано кореспондента Russia Today Констянтина Придибайла, а силовики прострелили коліно журналістці опозиційного білоруського ЗМІ «Наша Ніва». Вже 11 серпня у Мінську зник репортер інтернет-видання Znak, Микита Теліженко, у Гродно – кореспондент білоруського видання hrodna.life Руслан Кулевич, а у Могилеві – журналісти Аліна Скребунова та Олександр Сидоревський.
Невідомим залишилось місцеперебування ще 11 російських журналістів. Також під час акцій протесту 11 серпня було вилучено матеріали у фотографів TUT.BY Вадима Замировського та Дар’ї Бурякіної, фотографа Associated Press Сергія Грица та фотографа «Нашей Ніви» Надії Бужан.
Крім того, з дня проведення виборів у Білорусі, спостерігаються перебої у роботі інтернету та мобільного зв’язку, а станом на 11 серпня, ЗМІ заявляють про повне припинення функціювання всесвітньої мережі у Мінську. У цьому Лукашенко вже встиг звинуватити закордонних агентів, однак виклики громадян довели, що блокуванням контролює саме білоруська сторона. Через це низка ЗМІ працює на резервних потужностях, використовуючи VPN-технології, а творець Telegram Павло Дуров заявив про ввімкнення обходу блокування у месенджері.
Реакція українських ЗМІ
В той час, як деякі українські ЗМІ публікують текстові огляди щодо ходу протестів у державі та підтримують білоруських колег, цікаво спостерігати за пластом політичних Telegram-каналів, що різко перемикнулися на висвітлення ситуації у Білорусі з власної точки зору, завдяки чому можна побачити їх різку поляризацію.
До прикладу, в матеріалах кількох каналів можна прослідкувати паралелі з позицією деяких депутатів фракцій «ОПЗЖ», «Радикальна партія» та «Слуга народу» - саме представники цих партій привітали Лукашенка з перемогою на виборах та засудили протести.
Схожу позицію можна зустріти у Telegram-каналі «Крокодил», у якому Тіхановську та її дії відверто засуджують та переконують, що перевиборів досягти протестами нереально, тому варто визнати правління Лукашенка.
По інший бік барикад можна відзначити Telegram-канал «Українобот», який активно репостить позицію нардепа від «ЄС» Олексія Гончаренка та доводить ефективність роботи «слуги народу» у напрямку невизнання результатів виборів.
Як наслідок, в українському медіапросторі ми знову спостерігаємо хаос та плутанину, яка наповнена не об’єктивним висвітленням подій, а власними думками щодо цієї ситуації певних представників політичної еліти, яке маскують під думку суспільства.
Висновки
Цьогорічні президентські вибори у Білорусі показали, що влада готова піти на все, щоб довести свою правоту та забрати у людей право на об’єктивну та чесну інформацію.
На жаль, у Мінську забувають, що через перебої зі зв’язком, білоруси не можуть зв’язатися зі своїми рідними, і що цим мало кого залякаєш.
Мирна передача влади є основою демократичного суспільства, яким хоче бути білоруський народ. Плутанина у державних ЗМІ закриває очі на насильницьке придушення протестів. Втім єдине, що нам зараз залишається – це спостерігати за подіями через перевірені джерела інформації та побажати білорусам удачі.