Ограничения зарплат чиновников: Зеленский и судья Вовк - за. Это их не касается

13 липня, Верховна рада з ініціативи президента Володимира Зеленськог відклала розгляд законопроєкту №3708 про карантинне обмеження зарплат чиновників і суддів в розмірі 47 230 грн. Такої суми явно недостатньо для топ-посадовців, які постійно стикаються з дилемою: "взяти на лапу" і закрити очі на мільйонну корупцію чи здати корупціонера НАБУ.

Дуже красномовно цю "дилему" ілюструє кілька останніх розслідувань НАБУ. Зокрема, на оприлюднених вчора розмовах, заступник голови Окружного адміністративного суду м. Києва Павло Вовк щиро сміється з зарплати у $10 000 (270 000 грн) у Конституційному суді України (скрін з відео нижче).

Логічно напрошується висновок, що неофіційно, Вовк "заробляв" набагато більше. Бо, можливо, голова окружного суду де-юре не є топ-чиновником, але, як ми побачили, де-факто вплив він мав величезний (скрін з відео нижче).

Суддя Вовк не хотів "розлучатися" з офіційним доходом у 52 000 грн ($2 000) через можливість отримувати значно більше готівкою та мати величезний вплив на державну владу. 

Це захмарна зарплата для більшості українців, але не для посадовців, які розпоряджаються долями мільйонів людей та мільярдами гривень.

Подібну зарплату отримує фігурант двох інших справ НАБУ - голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко. Щоправда, він фігурує в них у якості заявника, а не підозрюваного.

Сенниченко вже двічі відмовлявся від хабаря за призначення "правильного" директора державного підприємства і сприяння співробітництву ДП з "потрібними" приватними фірмами. Один хабар мав скласти $5 млн, другий поменьше - $800 000. Обидва рази голова ФДМУ водив хабарників за носа - погоджувався на їхні умови і приходив на зустріч, де співробітники НАБУ затримували посередників. 

Скоріш за все, зацікавлені особи покарані не будуть - гроші передавали посередники, а бенефіціари і далі намагатимуться нажитися на держпідприємствах. Але це гарний приклад того, як завдяки принциповому чиновнику держава не отримала збитків.

В перший раз, за даними НАБУ, завдяки принциповості Сенниченка держава не отримала "паразита" на тілі Одеського припортового заводу (у вигляді "правильного" директора). Він мав "сприяти" співробітництву між підприємством і окремими приватними фірмами. Нагадаю, що ОПЗ включено до списку "великої" приватизації, а всього у Фонді 21 такий об’єкт.

Друга спроба підкупу, що сталася 10 липня, стосувалася відразу трьох питань: призначення на посаду голів двох державних компаній і пролонгації договору однієї з них та приватної фірми.

Сума двох хабарів - $5,8 млн або 156,3 млн грн. Можна припустити, якщо б Сенниченко прийняв ці хабарі, то держава б втратила принаймні вдвічі більше - мінімум 310 млн грн. Який сенс хабарникам платити у вигляді хабарів більші суми, ніж вони планували "відмити"?.

А скільки ж отримує пан Сенниченко на посаді голови Фонду, що управляє більшістю державного майна? З дня призначення за трохи більше ніж три місяці 2019 року він отримав 175 700 грн. Тобто приблизно 53 000 грн на місяць. Десь як менеджер середньої ланки у приватному секторі (графік нижче). Або суддя ОАСК пан Вовк. 

Очевидно, що принципові люди серед топ-чиновників є. Тобто людина, що отримує менше мільйона гривень на рік, може піддатися, а може і не піддатися спокусі отримати одномоментно кілька десятків своїх річних зарплат. Але низькі порівняно з приватним сектором зарплати відбивають в принципових  людей бажання йти на державну службу, яка "кишить" недоброчесними посадовцями. 

Про подібні речі говорила, наприклад, ексміністр освіти Ганна Новосад, коментуючи своє незадоволення зарплатою міністра у 40 000 грн. Адже з такою зарплатою вона могла б знайти роботу в приватному секторі на рівні нижчої керівної ланки - з набагато нижчим рівнем відповідальності (графік вище).

Ще однією гарною ілюстрацією сум, які неформально можуть отримувати нечесні на руку чиновники, є справа преміювання за відкати в Державному агентстві управління зоною відчудження (ДАЗВ). 

Там новопризначена голова агентства стикнулася з тим, що директори підзвітних їм державних підприємств, пропонували їй схему: вона платить їм щоквартальні премії, а половину цих премій вони повертають їй готівкою. Премії складали до 500 000 грн, а таких підприємств у підпорядкуванні агентства 13. Тобто директор кожного з 13 діючих ДП хотів отримувати додатково до 83 000 грн щомісяця, тоді як голова ДАЗВ отримувала б сумарно до мільйона гривень на місяць.

У минулорічному дослідженні, Центр економічної стратегії виявив, що у приватному секторі директори отримують 100 000 грн і більше на місяць. Ми вважаємо такий порядок сум адекватною зарплатою і для топ-чиновників в міністерствах та інших органах влади, які управляють мільярдними бюджетами.

Зарплата у 40 000-47 000 грн є явно недостатньою для того, аби чесні і професійні люди йшли робити кар’єру в держслужбу і "вибивали" звідти корупціонерів. 

Тому "карантинні" обмеження зарплат, продовжені Зеленським на невизначений термін, грають на руку недоброчесним чиновникам і суддям, що отримують в рази більше готівкою. 

А програють від такого популізму принципові чиновники і якість державної служби.