Наращивание войск и одновременные обвинения Украины в агрессивности. Чего добивается Путин
Президент Росії Володимир Путін та інші російські чиновники продовжують переконувати світ у "вибухонебезпечності" і непередбачуваності України. Саме так Путін пояснював ситуацію в телефонній розмові з федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Напередодні візиту президента Володимира Зеленського до Туреччини, Путін спеціально зв'язувався із президентом цієї країни Реджепом Ердоганом і, якщо судити з офіційних повідомлень, теж намагався переконати його в українській агресивності.
Заступник голови адміністрації президента Росії Дмитро Козак прочитав спеціальну доповідь, в якій намагався пояснити, що українська влада грається в війну заради того, щоб підняти падаючий рейтинг глави держави. А міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров попередив, якщо Україна почне операцію на Донбасі, це стане початком кінця Української держави.
Параноя чи розрахунок?
Якщо подивитися на всі ці заяви з Києва, ситуація виглядає параноєю. Зеленський постійно говорить про свою прихильність мирному вирішенню конфлікту на Донбасі. Начальник генерального штабу ЗСУ Руслан Хомчак стверджує, що Україна не збирається проводити ніяких військових операцій в регіоні. І що найголовніше – Україна не проводить ніяких приготувань, які могли б бути свідченням про підготовлювану військову операцію. Росія, навпаки, наростила сили біля кордону, хоча запевнює, що це "ні для кого не становить ніякої загрози". Як зазначала днями прессекретар президента Сполучених Штатів Дженніфер Псакі, концентрація російських військ біля кордонів України є безпрецедентною з 2014 року.
Однак, схоже, це ніяка не параноя, а розрахунок. Якщо згадати, Кремль точно так поводився перед початком російсько-грузинської війни. Територію Грузії постійно обстрілювати з позицій, які контролювалися маріонетковим урядом Південної Осетії. І російські миротворці СНД ніяк цим обстрілам не заважали.
Однак у Москві постійно говорили про неадекватність грузинського керівництва, його готовність до силового вирішення проблеми, про загрозу війни. Тобто про тих самих "хлопчиків із сірниками", про яких говорить зараз Дмитро Козак, коли коментує дії українського керівництва. І тому, коли російські війська опинилися спочатку на території самопроголошеної Південної Осетії, а потім вже власне у Грузії, це мало кого здивувало. Не тільки в Росії, але і в світі. Керівники країн Заходу були психологічно готові до подібного повороту подій після постійних кремлівських звинувачень на адресу грузинського керівництва.
Дії і цілі Кремля
Зараз Кремль йде тим самим шляхом нарощування власних військ і одночасного звинуваченням в агресивності потенційної жертви цього конфлікту. Це створює для російського керівництва цілу низку можливостей.
По-перше, можна блокувати переговорний процес і пояснювати це "агресивними прагненнями" Києва.
По-друге, можна дестабілізувати ситуацію в Україні за допомогою "розморожування" конфлікту і збільшення кількості жертв обстрілів.
По-третє, в разі початку вже справжньої війни, її завжди можна пояснити агресивними діями України, про яких Кремль заздалегідь попереджав. Так, в це мало хто повірить. Але саме усвідомлення того, що така війна можлива, створює нове тло в консультаціях Путіна із західними лідерами.
Вони вимагають від нього прибрати війська, а він від них – "урезонити" Зеленського. І якщо війна почнеться, в Кремлі будуть звинувачувати Захід, який немовби підбурював Україну до цієї війни і не зміг утримати від неї українське керівництво.