Лукашенко рассчитывает на помощь Кремля. Но у Путина после Крыма есть свои проблемы
Спеціально для Радіо.Свобода
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров тепер буває у Мінську буквально кожні кілька тижнів. Про конкретний зміст його перемов із Олександром Лукашенком та очільником білоруського зовнішньополітичного відомства Володимиром Макєєм повідомляють не так вже й багато. Адже очевидно, що візит Лаврова – це не для підписання якихось конкретних документів про російсько-білоруське співробітництво. А це насамперед демонстрація того, що Кремль готовий надалі підтримувати Лукашенка та його намагання зберегти владу в Білорусі і перемогти масовий протестний рух.
Тим більш промовистим цей візит виглядає на тлі намірів новообраного американського президента Джозефа Байдена запросити до Вашингтону колишню кандидатку на посаду президента Білорусі Світлану Тихановську. У Кремлі немовби дають зрозуміти, що у кожного є свій кандидат на посаду президента: у Заходу і протестного руху – Тихановська, а у Кремля і білоруських силовиків – Лукашенко. І невідомо ще, хто переможе.
У Кремля немає іншого виходу як підтримувати Лукашенка
Однак у цій схемі протистояння, яка була чергового разу продемонстрована під час перемов Лукашенка і Лаврова, обидва політики лаяли Захід й дорікали західним очільникам і правозахисникам за подвійні стандарти – є свої проблеми. Лукашенко не поспішає з новими рішеннями щодо інтеграції Білорусі з Росією. І його можна зрозуміти: у ситуації, яка зараз склалася, у Кремля немає іншого виходу як надалі підтримувати білоруського диктатора. З інтеграційними документами чи без них.
Але і у Путіна є свої проблеми з Лукашенком. Він збирався домовлятися про інтеграцію Білорусі з президентом, легітимність якого не піддавалася сумнівам ані власними громадянами, ані міжнародним співтовариством – за всіх претензій щодо порушення прав людини, які у світі мали до Лукашенка і до останніх президентських виборів в його країні.
А тепер домовлятися доведеться із людиною, легітимність якої не визнають сотні тисяч власних співвітчизників, які продовжують виходити на вулиці Мінська та інших білоруських міст і селищ з вимогою проведення нових, чесних президентських виборів і негайної відставки Лукашенка.
Вже чимало країн не визнають Лукашенка чинним президентом Білорусі, вважають його людиною, що просто захопила владу силою. Тихановська вже наголосила, що будь-які міжнародні угоди, які підпише Лукашенко, не матимуть чинності, бо підписуються людиною, що немає для цього жодних повноважень.
Паралелі з окупацією Криму
Таким чином, ситуація із російсько-білоруською інтеграцією – навіть якщо Кремлю вдасться дотиснути білоруського правителя – нагадуватиме ситуацію, яка склалася із анексією Криму. Нібито і "референдум" вдалося провести, і відповідне рішення кримського парламенту отримати, і провести рішення про приєднання Криму через російські Конституційний суд та парламент – а ніякої поваги до цих рішень у міжнародного співтовариства немає. Всі прекрасно усвідомлюють, що мали справу із правовою бутафорією, яка була покликана замаскувати звичайнісіньку окупацію чужої території.
І ніхто у світі не визнає Крим російським, навіть Лукашенко у своїй нинішній ситуації не робить таких заяв. Єдина людина, яку вдалося схилити до визнання російської приналежності Криму і відкрити там почесне консульство – це президент Нікарагуа Даніель Ортега, давній союзник Кремля ще з часів Леоніда Брежнєва. І відбулося це тільки через 6 років після російської окупації півострова.
Так може бути і з російсько-білоруського інтеграцією також. Лукашенко, щоб утримати владу, може і погодитися на будь-які вимоги свого кремлівського покровителя. Будуть ухвалені відповідні рішення білоруського парламенту і російської Держдуми, внесені зміни до конституцій обох країн.
Але у світі будуть все одно вважати, що мали справу із звичайнісінькою правовою бутафорією, яка мала на меті закамуфлювати окупацію Білорусі – як і Криму. І найголовніше – так буде вважати білоруський народ, який остаточно ототожнюватиме диктатора й окупанта.
І потрібно зрозуміти: чи дійсно сьогодні Путіну є вигідною інтеграція з режимом, який остаточно втратив легітимність і повагу?