Коронавирус как диагноз для власти: что делают не так и как нужно было
Понад місяць з усіх ЗМІ тільки й чутно про спалах коронавірусу, беззахисність України перед епідемією та світовий колапс. Всі, хто дотичний до медіа, знають – чим страшніше звучить заголовок, чим "драматичніша" історія в телесюжеті - тим клікабельніший та рейтинговіший матеріал.
Страшилки в медіа, довге мовчання Міністерства охорони здоров’я, президент Зеленський "підливає масла в вогонь", активісти вже починають ділити українців на "поганих" західних та "хороших" східних, Міністерство внутрішніх справ стягує силовиків та бронетехніку для заспокоєння жителів Нових Санжар.
Читайте також - Страх і ненависть в Нових Санжарах. П'ять помилок влади, що породили паніку
Що в результаті? Масовий спротив, загальнонаціональний переляк, декілька звільнень з посад і тотальний комунікаційний провал. І навіть спроби репутаційної реабілітації міністерки охорони здоров’я Зоряни Скалецької викликають черговий шквал критики.
То в чому ж саме комунікаційний провал і що саме треба було врахувати?
А головне – які висновки варто зробити, щоб не допустити подібних помилок.
1. Мовчання не завжди золото.
Відсутність завчасної роз’яснювальної системної роботи з населенням. І тут, безсумнівно, помилка насамперед МОЗ. Комунікація - це не лише розсилка пресрелізів і написання постів у Facebook. Це про формування думки, стратегію і тактику. Якщо цього не розуміє комунікаційник - біда, якщо цього не розуміє керівництво комунікаційника - подвійна біда.
В ситуації з коронавірусом сам заступник міністра заявляє, що він не розуміє як саме мала будуватись комунікація. Міністерка говорить, що "проводили багато брифінгів, але інформація не розходилась в ЗМІ". Натомість на її особистій сторінці в Facebook пости про коронавірус датуються 31 січня (коли Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила надзвичайний стан), а потім тільки 17 лютого.
Читайте також - Евакуація українців з Уханя: як це можна було зробити. 10 пунктів
Тобто, понад два тижні найелементарніший канал поширення інформації мовчить взагалі. З цього роблю висновок: у відомстві навряд чи розуміють, що інформувати – це не лише провести брифінг, а використовувати усі інформаційні можливості, знаходити такі формати, які будуть цікаві ЗМІ та донесуть потрібний меседж до потрібної аудиторії.
Що варто було зробити?
Залучити усі можливі ресурси: соціальні мережі, лідерів думок, ЗМІ, громадські організації. І не просто надсилати їм релізи, а збирати, пояснювати і роз’яснювати важливість їх участі і залученості. Робити інформацію цікавою та доступною – тут в допомогу спецпроєкти з медіа-ресурсами, гейміфіковані формати, аналітика доступною мовою. Зараз, наприклад, МОЗ розробило мультфільм про коронавірус – і це чудово, це правильно, але пізно.
2. Не МОЗом єдиним.
Було б дуже по-українськи "спустити всіх собак" на МОЗ. Але ні. Тут не спрацювала комунікація численних відомств та органів влади – від МВС до Міністерства інфраструктури України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Спохватились тільки тепер, коли про прогалини в комунікації почали говорити назагал.
Але тоді, коли замість нормальної інформаційної кампанії і роботи з населенням, в Нові Санжари приганяли БТРи, про необхідність просвітницького діалогу ніхто не згадував. В країні, яка пережила Майдан, де йде війна, де люди відчули силу народного спротиву і де недовіра до держави стоїть "по замовчуванню", бездумна і агресивна протидія суспільним настроям приречена на гнів і масовий спротив.
Що варто було зробити?
Залучити до комунікації усі можливі відомства та владну вертикаль. Про контроль ситуації, план евакуації українців з Китаю, шляхи поширення вірусу, засоби попередження епідемії мали б говорити задовго до Нових Санжар. І говорити мали як Офіс президента з міністерствами, так і регіональні органи влади: управління охорони здоров’я, управління освіти, районні державні адміністрації. І в жодному випадку не демонструвати силу та не ігнорувати думку населення на місцях.
3. Знайти крайнього.
І, зазвичай, у нас цим "крайнім" в більшості ситуацій стають органи влади. Їх безжально критикують ЗМІ та "диванні експерти": мовчать відомства – погано, говорять – не так, не роблять нічого – безтолкові, роблять – непрофесійно.
А як щодо самих ЗМІ? Їм в історії з коронавірусом треба "віддати належне", бо що точно вдалось – це розігнати паніку.
Читайте також - Перші жертви коронавирусу в Україні. Дурні - перші в групі ризику
На жаль, далеко не всі журналісти та представники ЗМІ усвідомлюють силу свого слова. Як не прикро, а для більшості населення, все, що звучить "з телевізора" сприймається за істину. І мало хто розуміє, що не всі у цьому умовному "телевізорі" перевіряють інформацію, балансують думки, зберігають об’єктивність. Я вже мовчу про існування прайсів і відстоювання інтересів власників ЗМІ.
Що варто було зробити?
Питання не ситуативне, а стратегічне. Розуміння впливу ЗМІ в цілому та кожного журналіста зокрема треба доносити ще в студентських аудиторіях. Щоб пріоритетним були не рейтинги, не кількість переглядів, не похвала редактора, а збереження етичних норм і недопущення маніпуляцій.
В ситуації з коронавірусом ми побачили традиційну жагу ЗМІ до "гарячих" заголовків та критики влади, і дуже мало розуміння наслідків та бажання дійсно інформувати населення, а не використовувати масовий страх собі на руку.
4. Почати з себе.
Ситуація з коронавірусом ще раз довела – більшість українців не навчені критично мислити. Ми не перевіряємо дані, не зауважуємо джерело інформації, часто не читаємо далі заголовків, не враховуємо політичну приналежність того чи іншого ЗМІ, одним словом – віримо всьому, що нам говорять. І коли в реальному житті ми не завжди повіримо навіть родичу чи сусіду, то у віртуальному світі інтернету, телебачення та радіо готові сприймати все за чисту монету.
Що варто було зробити?
Навчитись пропускати інформацію через внутрішнього критика. Варто вчитись приймати все, що лунає від ЗМІ з недовірою, а довіряти лише після перевірки інформації. Першоджерела, офіційні сайти відомств, незалежні (хоча, з цим у нас непросто) та іноземні ЗМІ – насправді, для тих, хто хоче розібратись та знайти істину серед усього інформаційного потоку, можливості є. Так, це вимагає більше часу та зусиль, але збереже тверезість мислення та нервові клітини.
Читайте також - Коронавірус - плюс для українських реформ. Він не залишає владі вибору
І ще один важливий висновок, який після даного комунікаційного провалу, точно мав би засвоїти кожен – від чиновника до власника бізнесу. Правильна комунікація – це не про "гасіння пожеж", а про їх недопущення.
Піарник має бути в курсі ключових процесів не "за день до" і, тим паче, не постфактум, а на етапі задуму та планування. Тоді є усі шанси побудувати ефективний діалог та сформувати, а головне – не втратити, репутацію.
Подпишитесь на наши новости в Telegram: проверенные факты, только важное