Коронавирус – не прикол и не заговор. Он убивает. Конец грядущей зимы увидят не все

У сьогоднішній статистиці по COVID-19 буде мама мого друга. У графі померлих. В статистиці за суботу там з’явилась моя дружина, в графі "нові захворювання". Дружині важко, але поки без паніки. Мамі друга більше ні.

Я дуже хотів відмовчатись і відлежатись після закінчення своєї роботи у Фонді. Але ці події змушують мене перервати тишу достроково.

Хвороба – це не прикол, не змова і не вигадка. Вона важко переноситься, не лікується (лише симптоми та супутні захворювання). Вона вбиває. І робитиме це надалі.

Коронавірус ще довго не відступить. У березні на одній з внутрішніх нарад я сказав, що він забере більше життів ніж війна. І от кількість тих, кого забрала хвороба уже перевищує втрати Збройних сил України і наближається до сукупних втрат усіх підрозділів за увесь час. І ми ж з вами розуміємо, що це тільки початок. 

Що зачиняться літні тераси, тісніше стане у маршрутках (в яких на зиму ще й зачиняться вікна). Що діти вже три тижні ходять у школи та дитячі садки. Що сезон відпусток закінчився, і усі на роботі. Що в Києві вже черги на КТ, в окремих клініках доводиться чекати по два тижні…

Я думаю, що нас усіх чекає нова хвиля локдаунів, більш імовірно, що після виборів, коли вже буде пізно. Ця зима може виявитися холодною і злою, як ніколи до цього, ніколи окрім зими 2014-2015 років. Але тоді смерть гуляла на фронті, а зараз фронт за кожним вікном, у кожній маршрутці, за кожним столом у офісі.

Зараз кожен вихід з дому схожий на вихід у зону ураження, за тим лише винятком, що каска на фронті захищає тебе, а маска під час епідемії – тебе та інших. А на війні (якщо ти не ідіот) без наказу та бойової потреби краще не висовуватись.

Наведу ще один приклад з війною. Мінські домовленості виграли нам найголовніше – час. Час на перегрупування сил і кардинальне посилення армії. Час, який втратили. 

Військовий бюджет України 2013 року складав $2,4 млрд, а 2015-го – близько $3 млрд. Бюджет минулого року – понад $4 млрд і його вистачає, по суті, на виплати зарплат, косметичний ремонт і підтримання тонусу в надії, що цю війну ми можемо вистояти на залишках радянських снарядів і техніки (але очевидно, що це не так). 

Ідентична історія з пандемією коронавірусу. Я знаю, що в РНБО почали бити на сполох ще з січня. В кінці березня я особисто приводив представників топових лабораторій в Офіс президента і знайомив їх з новопризначеним міністром охорони здоров’я Максимом Степановим. Одна з мереж погодилась дати людей, досвід і техніку, щоб після невеличких реформ держава почала сама тестувати людей превентивно і зі швидкістю у мінімум 120 000 тестів на тиждень. Термін виконання проєкту складав до шести тижнів. Це було півроку тому. Півроку, які втратили.

Що ж буде далі? 

А далі, як це завжди буває, несподівано настане зима. Тільки цієї зими ми роздуплимся не через брак сніговбиральної техніки, а через колапс медичної системи в окремих регіонах, і те, що нова китайська хвороба зачепить когось із оточення кожного. От і все.

І якщо додати клепки своїй владі нам доволі складно, то громадянам її додати ще складніше. Навіть якщо прибрати дебілів, які не вірять в існування вірусу і вважають, що це глобальний розводняк. 

Навіть якщо натовкти хлібала експертам, які прибіжать у коменти зі статистикою загиблих від ДТП (забуваючи, що це некоректне порівняння, і за поганих обставин ковід цілком здатен порівнятися з ДТП за кількістю померлих). 

Навіть якщо забити на тих, хто чужим бидляцтвом (тут можете дописати слово "Велюр") виправдовуватимуть своє (тут імена уже власних знайомих). То що робити з висунутими носами у метро? Що робити з людьми, які мали контакт з хворим і усе одно пхаються кудись з дому, бо "треба"? Що робити з продавцями та офіціантами зі спущеними масками? А з фразою "та ладно, у нас можна і так"?

Справа в тому, що ми тут в одному човні, друзі і вороги, вата і патріоти, прибічники Володимира і Петра. Не всіх нас чекатимуть іноземні клініки, та і не кожному вони здатні допомогти. 

Карантин (який цієї зими знову введуть) працює тільки, коли ми всі разом. Хвороба не лікується, вакцини немає, тривалого імунітету теж. Ми або тим чи іншим чином зможемо домовитись. Або так само разом ховатимемо знайомих та близьких. Через свою або чужу тупість.

Єдине, що у цьому світі ми можемо змінити, – це себе, або, принаймні, свою поведінку. Поведінку відвертих мудаків можна спробувати змінити силовими методами. 

І ніколи не використовувати її в якості виправдання.

Зима буде холодною, і її кінець побачать не всі.

Українці гарно навчилися гуртуватися проти спільного ворога в холодну пору року. 

Думаю, що настав час.

Можемо починати.

З себе.