Изменения в Уголовно-процессуальный кодекс? Конечно. Но какие?

Чи потрібні зміни до КПК, як пропонують представники влади? Безумовно потрібні! Чи слід наділяти правоохоронців практично необмеженими повноваженнями, посилаючись на корупцію у судах? Не впевнений. На мій погляд, є менш небезпечні та радикальні варіанти.

Історія одного району

Миронівський район Київської області. Населення – близько 35 тисяч. Є тут декілька промислових та сільськогосподарських підприємств. Є і свій суд, де працює аж … 1 суддя. Цей факт не про статистику, а про реалії українського правосуддя на місцях.

Якщо коротко про те, що означає 1 суддя на багатотисячний район.

Доля завела мене в Миронівку у справах клієнта – там ми захищаємо інтереси одного збанкрутілого підприємства в частині повернення цілісного майнового комплексу та вкраденої техніки. За півтора року, що ми ведемо цю справу, сталося наступне: понад півроку – чекаємо розгляду однієї з наших скарг, мужньо пройшли «випробування» самовідводом єдиної судді, яка працює у Миронівському районі, вже встигли «засвітитися» по цій справі у суді сусіднього Кагарлицького району.

Насправді ж, правосуддя, що триває роками через банальний брак суддів – проблема не одної Миронівки, а всієї країни. Від Києва до Закарпаття та Луганської області.

І замість того, аби наділяти правоохоронців безмежною владою на кшталт надання прокурорам права самостійно виносити постанову про тимчасовий доступ до речей чи документів або обирати запобіжний захід щодо підозрюваного, на мій погляд, є куди більш ефективні та безпечні заходи, що не зможуть перетворити нашу країну на так звану «поліцейську державу», а реально вплинуть на зниження рівня корупції у судах та ефективно позначаться на слідстві.

Замість всесильного прокурора: план дій

1. Тотальний добір та викорінення «аукціонів з продажу черги на розгляд справ»

Дозавантаження судів суддями зможе унеможливити аукціони, на яких вирішується, чия справа буде розглядатися швидше.

Як відомо, у кожному суді є автоматизована система розподілу і графік чергування слідчих суддів. Повірте, кожний слідчий, прокурор, адвокат, залежно від специфіки поданого клопотання чи скарги, розуміють, до кого із суддів вони б хотіли, аби потрапив цей документ. Чому? Все дуже просто: деякі судді, не дивлячись на аргументацію, як правило, у повному обсязі завжди задовольняють клопотання прокурора, а клопотання сторони захисту - відхиляють чи навпаки.

Також важливим питанням є строк розгляду клопотання та виготовлення ухали. Не секрет, що у наших реаліях з моменту подачі клопотання до моменту її розгляду та виготовлення може пройти 2 чи більше місяців. І не завжди такі строки задовольняють сторін провадження: як адвоката, так і слідчого. Бо за 2 місяці розгляду клопотання чи скарги можуть настільки змінитись обставини, що і актуальність розгляду такої справи дорівнюватиме нулю. А якщо строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів всього місяць, то він може закінчитись не почавшись. Звісно, нерідко ініціатор клопотання готовий робити все від нього залежне, аби пришвидшити цей процес. Наприклад, звернутись повторно і тим самим генерувати додаткове навантаження на слідчих суддів з одного і того ж питання. Є ще яскравий приклад проблеми довгого розгляду справ – оскарження постанови про відмову у визнанні потерпілого. Доки потерпілий оскаржує постанову про те, що він вже не потерпілий, слідчий може закрити провадження, а оскаржувати закриття вже немає кому. У цьому випадку є цінною кожна хвилина.

Наведу випадок з власної практики: у грудні 2016 року я подав скаргу на дії прокурора щодо відмови в ознайомленні з матеріалами справи, слідчий суддя більш ніж через рік, у лютому 2018-ого виніс ухвалу про зобов’язання прокурора розглянути клопотання. Далі – риторичні питання. Чи це розумний строк і чи може адвокат якісно надавати правничу допомогу в такому випадку?

Але якщо б в судах зі 100% штату суддів працювало хоча б 80%, а не так як зараз, то звісно якість розгляду була б кращою.

А коли в суді лише один слідчий суддя, як у Миронівці? Як реалізувати своє право на відвід? Їхати за десятки, а то й сотні кілометрів, аби розглянути справу в іншому районі? А що робити, коли єдиний слідчий суддя відмовив у відкриті провадження за скаргою, а апеляція скасувала таку ухвалу? Як відомо, у такому випадку лише інший суддя може розглядати скаргу, а це, відповідно, інший районний суд і також десятки або сотні

кілометрів. Чи може сторона провадження за таких обставин якісно захищатись? Чи може слідчий чи прокурор розраховувати на об’єктивність розгляду клопотань, коли лише один суддя «керує» усім?

2. Удосконалення фільтрів та система KPI

Важлива функція слідчого судді – це фільтр. Чи працює зараз якісно цей фільтр? Ні, бо він не був розрахований на таку кількість «правової рідини» яка через нього проходить. До цього ж він вже давно забитий мотлохом та майже не в змозі відрізнити якість від браку.

Цей фільтр потрібно розширити. Розширити так, щоб ніхто не відчував різниці в підходах до розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу чи скарги на неознайомлення з матеріалами провадження. Ні на Печерську, ні у Закарпатті, ні на Полтавщині, в жодному суді України не повинно існувати такого явища як «відсутність суддів».

Після призначення суддів навантаження на чинних суддів, відповідно, має зменшитися, що збільшить в кількісному і якісному показниках процес розгляду справ.

При цьому, вважаю, що якість роботи суддів потрібно визначати не тільки за кількістю скарг на них, а й за іншими чинниками: кількістю розглянутих справ в порівнянні з іншими суддями цього ж суду, суддями регіону, задоволеності учасників процесу від самого процесу. Потрібен чіткий KPI судової системи.

Тобто слід розуміти, скільки суддя розглянув у конкретному місяці справ. Показовим буде порівняння роботи слідчих суддів. Якщо один слідчий суддя розглядає 30 скарг чи клопотань, а інші – 130, звісно, варто звернути увагу на того вершителя правосуддя, який розглядає меншу кількість скарг. Тут все просто, адже скарги, які подаються до слідчого судді, або ж клопотання про отримання тимчасового доступу до речей та документів – дуже сильно подібні за своєю суттю. Великої різниці в них немає.

3. Оновлені підходи у визнанні статусу потерпілого

Якщо вирішили змінювати КПК, то чому оминають питання статусу потерпілих?

На сьогодні багато суддів не визнають потерпілого стороною кримінального провадження. Такі дії аргументуються ст.3 КПК України, де зазначається, що потерпілий є стороною кримінального провадження у випадках, передбачених КПК. Ці випадки сьогодні стосуються справ приватного обвинувачення і таким чином потерпілий не може реалізувати своє право на тимчасовий доступ до речей і документів в інших категоріях проваджень, бо воно неприватне. Якщо ж внести зміни в статтю 3 і зазначити, що потерпілий є стороною кримінального провадження без якихось випадків, то будь-який потерпілий зможе самостійно розслідувати такі провадження. Принаймні здобувати якісну доказову базу, яку не змогли здобути слідчий разом з прокурором через брак часу, завантаженість тощо.

4. Розширення повноважень потерпілого

На мій погляд, потерпілого слід наділити правом здійснювати розслідування на ряду зі слідчим та прокурором, а також правом звертатися до суду з обвинуваченням - на кшталт цивільного позову, але в конкретних категоріях справ. Це допоможе доводити причетність «підозрюваного» до певної події та вимагати відновлення status quo.

Як варіант, одним з прикладів якісного приватного обвинувачення може бути крадіжка або нанесення легких тілесних ушкоджень. Тобто якщо особі нанесені легкі тілесні ушкодження і вона конкретно може вказати, хто ці ушкодження наніс, яким чином, який механізм їх утворення, якщо є свідки чи ця подія є на засобах відеофіксації, навіщо чекати доброї волі слідчого та прокурора, аби вони розпочали розслідувати таке провадження?

Подібні справи цілком може розслідувати й сам потерпілий або його адвокат. Все просто: вони подають заяву про вчинення злочину, доводять факт нанесення тілесних ушкоджень із зазначенням конкретного місця, дати, характеру таких ушкоджень. Далі - отримують висновок спеціаліста або експерта про ступінь тяжкості цих ушкоджень, ініціюють питання про відшкодування шкоди, подаючи чеки з лікарні/аптеки і звертаються до суду з позовом/заявою чи іншим документом про визнання певної особи такою, що вчинила конкретний злочин, а саме нанесла тілесні ушкодження з вимогою компенсувати нанесену шкоду.

Ще приклад. Власник майна, яке було викрадене, знає особу, яка вчинила крадіжку, а також в нього є свідки чи інші докази. У такому випадку цей власник майна може звертатися з заявою про вчинення крадіжки. Він може надавати документи вартості такого майна на момент вчинення злочину, його ідентифікацію. Слідчий вилучає речі , які було викрадено, а потерпілий у свою чергу звертається до суду з вимогою визнати особу, яка вчинила крадіжку злочинцем і отримати компенсацію завданої шкоди. Отже, і така категорія справ спокійно може бути передана до суду без участі або ж з мінімальною участю слідчого та прокурора.І нехай слідчі чи прокурори займаються більш складними справами і несуть реальну користь суспільству.

5. Закон про детективну діяльність

Вважаю, що в Україні вже давно назріла необхідність ухвалення Закону про детективну діяльність, яким майбутні «Шерлоки Холмси» будуть наділені правами виконувати певні функції оперуповноважених на збирання доказів.

Встановити місце реєстрації особи, належність транспортного засобу, факт проживання особи в конкретному місці чи факт знаходження особи в конкретний період часу в конкретному місці, отримати інформацію з камер відеоспостереження. За Законом сьогодні все це може лише слідчий та оперативний працівник (адже в них є доступи до різних баз даних, у тому числі АРМОР) і більшості випадків за погодженням зі слідчим суддею, що знову ж таки створює додаткове навантаження на існуючу судово-правоохоронну систему.

Якщо приватних детективів (безумовно, за згодою особи-замовника послуг та з обов’язковою ідентифікацією особи, яка отримує інформацію) наділити правом доступу до певних баз та правом на збирання інформації, то велика кількість компаній, адвокатів, адвокатських об’єднань зможуть платно та легально отримувати якісне розслідування у розумні строки.

Якщо трапляється ДТП чи інший злочин, в якому для розслідування необхідно, не зволікаючи, провести дуже об’ємну та ґрунтовну роботу, наприклад, щодо встановлення та опитування свідків, то саме детективи зможуть якісно та оперативно це здійснити. Річ у тім, що слідчі досить часто не одразу можуть розпочати необхідні дії (як вже зазначалося, через брак часу та завантаженість). Зволікання ж призводить до того, що велика кількість доказів може бути втрачена, свідки можуть забути певні обставини чи взагалі свідків вже не вдасться встановити.

Одним словом, вважаю, що потрібні чіткі та однакові для всіх учасників процесу правила.

Читайте также: Юридический хаос и перспективы обустройства судебной системы