Где предел российских военных возможностей? Самые важные факты из отчета RAND

Майже непоміченим для української аудиторії пройшло дослідження впливового американського аналітичного центру RAND під назвою Межі можливого наступу РФ. Аналіз потенціалу і обмежень російських Сухопутних військ. Дане дослідження з’явилося наприкінці травня цього року.

Поява цього дослідження є знаковою подією. Нічого не може краще підтвердити того факту, що збройні сили РФ таки вийшли на нову якість в результаті реформи і переозброєння, як доповідь на замовлення збройних сил США про те, як далеко можуть зайти російські війська.

Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное

Спроможність проектувати силу за межі своїх кордонів є однією із головних ознак потужності військового потенціалу. Так США залишаються супердержавою в військовому плані саме через спроможність проектувати силу в глобальних масштабах – можливість протягом певного часу сформувати і використати в разі потреби відповідне угруповання сил в будь-якому регіоні світу. Після краху СРСР російська армія переживала складний період. Формальна перемога над Грузією в серпні 2008 року була по суті пірровою і показала всю гостроту проблем. Відновлення потенціалу РФ проектувати силу як показали операції в Україні і Сирії є гарним індикатором того, що частково ситуацію вдалося виправити. Тому поява відповідного дослідження лише фіксує новий стан справ.

Із іншого боку аналітики RAND чітко визначили, що експедиційний потенціал армії РФ на сьогодні складає лише 20-30% від того потенціалу, який мав СРСР на кінець 1980-х років. Так Сухопутні війська РФ складають лише 20% від потенціалу Сухопутних військ СРСР. В їх розпорядженні є лише до 100 літаків транспортної авіації на противагу до 500 літаків в СРСР. Кількість десантних кораблів зменшилася із 80 до 20, а кількість танків, які вони можуть перевозити зменшилася із 603 до 203. Так само показовим є те, що в усіх шести сценаріях щодо проектування сили, які аналізують спеціалісти RAND, РФ на різних етапах зустрічатиметься із тими чи іншими складнощами щодо створення і підтримання необхідного угрупування.

Читайте также: Истории спецслужб. Виолончель в крови: за что Путин убил Магнитского

Проте все ж аналітики RAND визнають, що в районі відповідальності Південного і Західного військових округів РФ має чи не найбільший потенціал перекидати відповідні сили і потім їх застосовувати. Саме в зоні відповідальності цих округів і знаходиться Україна. Більше того порівняно із початком українсько-російської війни РФ активно розвиває військову інфраструктуру безпосередньо на кордоні із Україною. Якщо в кінці лютого і на початку березня 2014 року РФ на скору руку створювала угрупування на кордонах із Україною чисельністю 75-80 батальйонів, то тепер на постійній основі біля наших кордонів перебувають 20-та і 8-ма загальновійськові армії, які продовжують своє формування. Також не можна забувати про угруповання в окупованому Криму. І це лише перший ешелон. Тобто за останні шість років РФ значно покращила свої стартові умови і має можливість переграти Україну в так званому стратегічному розгортанні в умовах коли більшість українських бригад і далі знаходиться на правому березі Дніпра.

Проте це аж ні скільки не означає, що гіпотетична широкомасштабна війна проти України буде легкою прогулянкою для військ РФ. І тут питання не лише в потенціалі ЗСУ, а навіть в банальних обмеженнях, які стримуватимуть російську армію. Аналітики RAND нагадують про те, що призовники, якими і надалі на майже 30% комплектується армія РФ, є менш надійними чим контрактники, а їх втрата спричинить більший суспільний резонанс як показали ті ж війни в Афганістані і Чечні. До цього загалом можна додати, що РФ також не оминула постгероїчна епоха, в умовах якої суспільство слабко толерує жертви в конфліктах, де на кону інші речі окрім як безпосереднього фізичного виживання країни. Той факт, що влада РФ шостий рік приховує від населення війну на Донбасі, відмовляється визнавати жертви серед російських військових чи вдається до послуг приватних військових компаній для наземних операцій, гарно підкреслює те, що постгероїчна епоха є реальністю і в РФ. І навіть найбільш авторитарний режим не може із цим не рахуватися.

Читайте также: Доктрина ядерного шантажа Путина-Патрушева

Так само фахівці RAND говорять про банальну безпеку ліній комунікацій, яка завжди є проблемою для наступаючих сил, а також про спроможність забезпечувати всім необхідними наступаючі підрозділи подалі від постійних пунктів базування і ключових логістичних центрів. Як один так і інший фактор будуть стримувати ефективність наступу. В історії вже були подібні приклади. Так в травні 1940 року успішний франговий удар танкових і моторизованих частин Вермахту закінчився б набагато раніше Дюнкерку, якби не можливість німців поповнювати свої потреби за рахунок французьких бензоколонок на своєму шляху. В той же час лінії комунікацій противника будуть гарним об’єктом для роботи українських Сил спеціальних операцій.

Тим самим виходячи із аналітики RAND РФ в кращому випадку змогла поновити свої позиції до рівня впливової регіональної держави із дуже обмеженим потенціалом проектувати силу в інші регіони як показала операція в Сирії. Дану нову реальність гарно ілюструє відповідна мапа в дослідженні.

Окрім цього треба пам’ятати іще декілька важливих деталей. Маючи можливість виставити до 215 батальйонних тактичних груп, РФ ніколи не зможе кинути їх всі проти України через необхідність захищати інші стратегічні напрямки. В кращому випадку мова ітиме про 50-70% від цих сил. І навіть якщо відповідного угруповання чисельністю 130-150 тисяч бійців може вистачити для нанесення значного рівня втрат регулярним з’єднанням і підрозділам ЗСУ, то цього буде все одно мало для ефективної окупації навіть лівобережної України. Чого лише вимагатиме утримання контролю над містом-мільйонником Харковом в такому сценарії. Фактично відповідні російські сили розчиняться в кратно більшому українському населенні.

Читайте также: "Крымская платформа". Пропаганда и реализм

І це буде зовсім не приязно налаштоване населення до окупаційних військ. Для росіян не пройшли непоміченими уроки війн США в Іраку і Афганістані. Бойові дії в цих країнах в 2000-х роках показали, що завдати поразки армії іншої країни і зайняти відповідні території це лише початок. Далі постає питання їх ефективного адміністрування в умовах національно свідомого населення, яке швидко переходить до партизанської війни. Тим самим націоналізм українського населення разом із зменшенням ефективності військового інструменту впливу, що є стійкою тенденцією останніх 60-70 років, також будуть стримуючими чинниками щодо того чого насправді зможе досягнути РФ в разі відповідного рішення на повномасштабне застосування військ.

Такі фактори ніскільки не означають, що Україна має відмовитися від курсу на власне ефективне військове будівництво. Навпаки сили оборони і безпеки за підтримки і активного сприяння всього українського народу повинні бути спроможними, використовуючи всі наявні обмеження, нанести непоправний рівень втрат російським військам. Ніхто не говорить про військову операцію для захоплення Москви чи повного знищення РФ. Прийнятною буде здатність ЗСУ повністю знищити дві-три російських бригади, а іще двом-трьом бригадам нанести непоправний рівень втрат. Гіпотетичний суспільний резонанс в такому випадку всередині РФ буде потужним стримуючим чинником від нерозважливих кроків.

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Тому дослідження RAND про те на що спроможні російські війська в наземних операціях є дійсно дослідженням, яке вартує уваги. Із одного боку автори відповідної доповіді правильно нагадують, що російською армією після 12 років реформ і переозброєння не можна повністю нехтувати. Із іншого боку те, що російська армія посилилася іще не означає, що вона стала всесильною. Навпаки є значні обмеження щодо того на що сьогодні спроможна російська армія в наземних операціях.

Україні варто пам’ятати про ці обмеження і вміти їх експлуатувати в рамках свого військового будівництва. Щоб в тому числі не дати втягнути себе в виснажливу регіональну гонку озброєнь, яка поставить хрест на майбутньому країни. Адже хоча наша держава і змушена жити в умовах перманентної загрози зі сходу протидія цій загрозі не є і не повинна бути самоціллю державної політики. Маємо в рамках політики по протидії російській військовій загрозі створити в кінці кінців простір для економічного і соціального розвитку, а не принести все на олтар боротьби із РФ.