Надзор парламента за спецслужбами: почему и как его нужно усиливать

Партнерський матеріал

Одна з найгостріших тем для дискусії в Україні – реформа Служби безпеки України. Ця реформа — з-поміж найскладніших в галузі національної безпеки, але її проведення відкладали багато років.

Кожна політична сила перед виборами заявляла, що необхідно очистити СБУ від корупції, зловживань та невластивих функцій. Усі розуміють, що потрібно посилити контррозвідувальну складову, оптимізувати ресурси і підвищити професійність працівників спецслужби. Однак, на практиці, після приходу до влади, жоден президент не хотів змінювати СБУ, у якій часто вбачали зручний інструмент впливу на політичних та економічних опонентів.

Цікавим є досвід Норвегії, яким поділився Мікаель Тетчнер, віце-голова комітету із закордонних справ та безпеки парламенту королівства, в рамках Тижня парламентського нагляду за сектором безпеки і оборони. Як виявилося, навіть у країні, яка посідає перше місце у Рейтингу демократії 2020, довелося посилювати контроль парламенту над спецслужбами, бо цей контроль був недостатньо ефективним. Не так давно там був гучний скандал із незаконним спостереженням за громадянами. Після цього скандалу, в країні суттєво покращили профільне законодавство, щоб посилити роль парламенту з нагляду над місцевою службою безпеки. Тепер ця служба ще частіше і детальніше звітує перед парламентом. 

В Україні ж голова СБУ зобов’язаний звітувати перед Верховною Радою лише раз на рік, і його звіт є досить формальним. Ситуацію міг би змінити законопроєкт №3196-д, що дав старт реформі спецслужби. Він містить понад сотню сторінок та вносить зміни до 35-ти діючих законів, які, зокрема, регулюють і питання парламентського нагляду за діяльністю Служби безпеки, регулюють окремі аспекти національної безпеки, включно з парламентським наглядом за діяльністю Служби безпеки. 

Законопроєкт, ухвалений у першому читанні наприкінці січня 2021-го, передбачає, що очільник СБУ має звітувати перед народними обранцями щоквартально. Та поки ні ця норма, ні чимало інших – не виконуються. 

Завдяки реформі, СБУ, зокрема, мали б позбавити слідчих функцій. Або принаймні залишити тільки справи щодо тероризму та зазіхання на національну безпеку, оскільки, за даними експертів з антикорупції, чимало порушень відбувається саме при розслідуванні службою економічних і корупційних правопорушень. Тому скандальні департаменти, що відповідають за боротьбу із корупцією та економічні злочини – повинні бути розформовані. За таких умов СБУ може нарешті перетворитися на класичну спецслужбу. 

Тут варто додати, що хоч президент Володимир Зеленський вже ухвалив створення Бюро економічної безпеки, втім це не є гарантією того, що СБУ більше не матимете повноважень розслідування економічних злочинів. З одного боку, Служба продовжує наполягати на тому, щоб залишити цю функцію. Тому не виключено, що Бюро створять, але і ці функції завуальовано залишаться при СБУ. 

Наразі ці зміни, які депутатам далися непросто, – лише на папері. А в СБУ – заявили про необхідність доопрацювання законопроекту. Наприклад, там не підтримують будь-яку відмову від досудового розслідування. Як аргумент там вказують на нібито відсутність в Україні професійного органу досудового розслідування, який міг би перейняти ці функції. Тому, коли у ВР справа дійде до другого читання одного із найважливіших для нашої держави документів, спрогнозувати важко.

Інший аспект, де Україні був би корисним досвід Норвегії, – це існування постійного парламентського комітету з нагляду за розвідувальними службами, який  представляє собою окремий механізм парламентського контролю. Його функції суттєво відрізняються від парламентського комітету ВРУ з нацбезпеки, оборони та розвідки.

Постійний Комітет, по суті, доповнює роботу Комітету з закордонних справ та безпеки норвезького парламенту, який опікується питаннями оборони та безпеки. 

Він моніторить роботу Служби поліцейської безпеки, Служби оборонної безпеки та Військову розвідку, проводить розслідування відповідних скарг або самостійно ініціює розслідування певних питань. Комітет щороку звітує перед парламентом. 

Постійний комітет складається з сімох членів, які обираються парламентом на п‘ять років. Самих парламентарів обирають строком на чотири роки, тобто каденція Постійного комітету триває довше, ніж мандат парламентарів конкретного скликання парламенту. Таким чином відбувається спадкоємність і перехідна передача досвіду від одного складу Комітету до іншого.

Це дуже гарний механізм, якого Україні наразі не вистачає. Головна задача такого комітету має бути у якісному контролі і можливо координації спецслужб. Коли я потрапив як депутат до парламенту, зіткнувся із тим, що і мені, і більшості колег був потрібен щонайменше рік, щоб розібратися з особливостями здійснення парламентського контролю за сектором безпеки і оборони, зокрема, за спецслужбами.

Якби в Україні був механізм, схожий на норвезький, Постійний комітет міг би швидко вводити у стан справ новообраних депутатів до Верховної Ради. 

Тоді цей рік "поглибленого знайомства" з сектором не випадав би з точки зору парламентського контролю за спецслужбами та Збройними силами.

Водночас, маємо пам’ятати, що в Норвегії система працює по-одному, у США – по іншому, а Україні потрібен власний шлях контролю за сектором безпеки і оборони. І розробити його можна і варто, спираючись на власний досвід і досвід інших країн.