Депутатский дневник: что же удалось увезти из Трускавца
Якби не було Школи Зе!Депутата, її варто було би придумати. Незважаючи на спілкування нон-стоп з 9 і до 22, я досі зустрічаю нових колег по фракції. Всі знають, що 254 людини – це дуже багато, але мало хто усвідомлює, що на практиці тобі потрібно понад 84 години, щоб познайомитись з усіма та поспілкуватись принаймні 20 хвилин.
Тим часом навчання добігає кінця. В четвертий день школи майбутні нардепи працювали за секторальними напрямками: освіта, податки, енергетика, оборона, інфраструктура та інші. На кожну тему – окремий викладач. Наприклад, міжнародну торгівлю читав Тарас Качка, енергетику – Юлія Ковалів та Всеволод Ковальчук.
Секторальний день був потрібен для того, щоб кожен з учасників вийшов з зони комфорту і дізнався більше про суміжні теми. Не обійшлося й без дискусій: чи можна продавати український газ для населення за собівартістю (спойлер від лекторів – ні); чи потрібно обирати між економічним лібералізмом та підтримкою національного виробника і багато іншого. У відносно маленьких для нашої фракції групах з 70 людей ми нарешті почали дискутувати про політики та сенси.
П’ятий день був безкінечно особливий для будь-якого народного депутата – ми вчили регламент. Якщо коротко – будем вчити ще, цю штангу з першого підходу не візьмеш. Набагато краще справи склались з основами законотворчої роботи.
Журналісти постійно мене запитують: "як всі ці люди писатимуть закони, якщо вони не мають досвіду?". І це, мабуть, найбільший "секрет Полішенеля" української політики – депутати не пишуть закони. Принаймні, більшість з них. І це не є деградацією української політики.
Давайте більше говорити про те, що народний депутат – це не юрист-нормопроектувальник, а локомотив своєї ідеї. Депутат – це в хорошому сенсі лобіст інтересів суспільства. Його завдання – визначити проблему, акумулювати пропозиції щодо рішення, сформулювати концепцію та "продати" її усім зацікавленим сторонам. Технічне написання тексту законопроекту не обов’язково має бути завданням нардепа. Водночас, його особиста відповідальність – вміти проконтролювати якість майбутнього закону.
Втім, всі знають, що український парламент страждає від "законодавчого спаму" - депутати штампують законопроекти як пиріжки (хоча пиріжки довше пекти, ніж писати про "дематюкацію"). Джерело цього спаму – надмірна суспільна фіксація на створенні законів. Це змушує депутатів концентруватись не на вирішенні проблем, а на продукуванні текстів сумнівної якості.
"Я зустрічала закони, перекладені в гугл-транслейті з іноземної мови", - розповідала нам головний консультант юруправління ВРУ Олександра Кармаза про традиції українського нормопроектування. Це, власне, яскравий симптом ставлення депутата до закону та людини, яка ним користується. Не треба читати Монтеск’є, щоб розуміти: закон має бути зрозумілий кожному, інакше як ми можемо вимагати його виконання.
І на завершення: Школа депутата – це не експрес-університет, як багатьом здається. Це процес творення найбільшої в історії українського парламентаризму фракції та підготовка до її ефективної роботи. Це можливість зрозуміти, чого ти не знаєш та поглиблювати знання у цій сфері. І я думаю, що ми на правильному шляху.
До зустрічі у Парламенті!