COVID-19 рушит все устои. Могут ли депутаты работать в режиме онлайн?

Загострення епідемічної ситуації в усьому світі внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 стало справжнім викликом для усталених практик врядування. Пошук альтернативних, однак не менш ефективних, підходів до врядування в кризовий час є на порядку денному в багатьох країнах світу.

Україна — не виняток, оскільки народні депутати теж намагаються переосмислити традиційні формати роботи парламенту, про що свідчить, наприклад, законопроект №3250 від 20 березня 2020 року про підстави та порядок проведення засідань Верховної Ради України в режимі відеоконференції.  Однак, попри очевидні юридичні вади цього законопроекту, юридична рефлексія щодо запропонованої ідеї буде не зайвою.

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

Перш за все важливо розуміти, що Конституція України більшою мірою описує змістово-процедурні засади діяльності парламенту, ніж матеріально-технічну складову чи організаційну сторону роботи народних депутатів.

Зокрема, Конституція закріплює сесійний принцип роботи парламенту (ч. 1 ст. 82, ч. ч. 1 і 2 ст. 83), передбачає можливість проведення відкритих та закритих засідань ВРУ (ч. 1 ст. 84), наголошує, що рішення ВРУ ухвалюються винятково на її пленарних засіданнях шляхом особистого голосування народних депутатів України (ч. ч. 2 і 3 ст. 84) і т.д.

Однак у самій Конституції відсутні будь-які вказівки організаційно-процедурних нюансів діяльності парламенту. Такі питання і не мають бути її предметом правового регулювання, тому що для цього існує Регламент Верховної Ради України, який є процедурним актом парламенту.

Читайте також - Ви на лікарняному через COVID-19? Вам належить фіндопомога. Як її отримати

Відповідно до ст. 2 Регламенту, ВРУ проводить засідання в будинку Верховної Ради України (м. Київ, вул. Грушевського, 5). Але за рішенням ВРУ, ухваленим більшістю народних депутатів України від конституційного складу ВРУ, її засідання можуть проводитися в іншому місці.

При цьому проведення так званих "виїзних засідань" для парламенту завжди було винятком, ніж правилом: вони проводилися лише 21 січня і 1 лютого 2000 року (за адресою вул. Хрещатик, 2), а також 4 квітня 2013 року (за адресою вул. Банкова, 6-8).

Але в такому форматі роботи народні депутати допускали значно більше порушень регламентної процедури (зокрема, щодо особистого голосування та підрахунку голосів), а рішення, ухвалені на таких засіданнях, оспорювалися в судовому порядку після таких засідань.

Однак, навіть при проведенні "виїзних засідань", народні депутати України все одно фізично перебували в одному приміщенні, хоч і поза межами сесійної зали ВРУ.

Читайте також - Дуже хочеться вірити, що 90-ті не повторяться

Чи є фізичне перебування народних депутатів України в одному і тому ж самому місці неодмінним атрибутом пленарного засідання?

Двгий час відповідь на це запитання була самоочевидною, а тому перед парламентом ніколи не стояла необхідність окремо на цьому наголошувати.

Конституційний Суд України також одного разу звертав на це увагу, зазначивши, що пленарні засідання ВРУ є регулярними зібраннями народних депутатів України у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою (Рішення №17-рп/2002 від 17 жовтня 2002 року).

Але чи можна гіпотетично змінити Регламент ВРУ та передбачити альтернативну форму проведення пленарного засідання ВРУ, яка б в екстраординарній ситуації могла б забезпечити спільну діяльність народних депутатів через їхню особисту  присутність в одному віртуальному "місці" (онлайн)?

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net - здесь только то, о чем вы не можете не знать

Очевидно, ми не знайдемо відповіді на це запитання в офіційних тлумаченнях КСУ, оскільки таке питання перед ним ніколи не ставилося, та й матеріально-технічне забезпечення роботи Верховної Ради в той час було явно не співрозмірним з тими можливостями, якими володіємо сьогодні.

Однак, якщо ВРУ все-таки передбачить такий віртуальний варіант роботи, і він буде максимально відтворювати розгляд й ухвалення рішень за звичайних умов та забезпечить особисте голосування народних депутатів відповідно до усталених парламентських процедур, передбачених Конституцією України, та "зарезервує" його лише для умов крайньої необхідності (наприклад, при настанні надзвичайних ситуацій воєнного, техногенного чи природного характеру), якщо жодним іншим чином неможливо досягнути легітимної мети, то такий незвичний формат роботи парламенту дійсно можна назвати легітимним і виправданим для таких виняткових умов. 

Але інше питання — чи справді існує на сьогодні в Україні така ситуація, яка реально унеможливлює здійснення народними депутатами України своїх повноважень у звичайному форматі та вимагає застосування нестандартних підходів до роботи парламенту у тому форматі, що їх передбачає законопроект №3250?

Спостерігаючи останні засідання ВРУ 30 березня 2020 року, швидше за все, дійдемо до відповіді "ні".

Тому, зважаючи на принцип верховенства права, ВРУ не повинна використовувати свої законодавчі повноваження з метою забезпечення підвищеної безпеки для народних депутатів України через зміну умов роботи без легітимної мети, якщо при цьому можливо забезпечити роботу парламенту через запровадження інших заходів.

Робота ВРУ за часи незалежності України вже і так неодноразово була дискредитована, а тому суспільство переважно з недовірою ставиться до будь-яких експериментів у роботі єдиного законодавчого органу, вбачаючи в них конспірологічне підґрунтя або чергову порцію улюбленої "зради".