Чтобы не ждать помощи НАТО. Украине нужна своя доктрина ведения военных операций
В наш час, коли людство живе в умовах надлишку інформації і безкінечного потоку новин, події попереднього тижня здаються далеким минулим. Багатьом важко тримати в голові канву подій декількох останніх тижнів і місяців. В таких умовах спроба апеляції до подій/людей, які відбувалися/жили 150 чи 200 років тому, видається абсолютно марною справою.
Проте лише розуміння еволюції тих чи інших процесів дає можливість зрозуміти, що змінюється, а що залишається константою. Без цього ми приречені витрачати час на те, щоб приходити до висновків, які зроблені вже дуже давно, в процесі допускаючись помилок, яких можна було б уникнути.
На 30-й рік незалежності, Україна і далі продовжує шукати свою оптимальну модель побудови збройних сил, яка б відповідала інтересам держави і ресурсам, забезпечуючи при цьому не лише поточне утримання, але і якісний розвиток та оновлення.
В цих умовах досвід фельдмаршала Гельмута фон Мольтке (1800-1891 рр..), який протягом 1857-1888 років очолював Генеральний штаб спочатку Пруссії, а тоді Німецької імперії, може видатися надзвичайно корисним – хоч на перший погляд так може і не здаватися.
В рамках своєї роботи, Мольтке-старший і його команда зуміли ефективно забезпечити воєнний вимір великої стратегії, яка була спрямована на об’єднання Німеччини навколо Пруссії. Доказом цього є блискучі і швидкі перемоги Пруссії над Австрією у 1866 році та Францією у 1870-1871 роках.
Перш ніж говорити про те, чим досвід Гельмута фон Мольтке може бути цікавим Україні, варто хоча б коротко нагадати, що саме допомогло Пруссії, яка вважалася до цього найслабшою з п’яти великих держав Віденського концерту, завдати поразку спочатку Австрії, а тоді і Франції, яка вважалася до 1870 року наймогутнішою в військовому плані в Європі.
Сам Мольтке-старший не був головним архітектором воєнної реформи, яка дозволяла Пруссії в разі потреби мобілізувати до 1 млн осіб. Проте очільник прусського генштабу гарно розумів, що важать не абстрактні цифри загалом, якими б вони не були вражаючими, а здатність сконцентрувати швидше чим ворог переважаючу кількість солдат в необхідному місці. Тобто переграти супротивника в так званому оперативному розгортанні.
Як наслідок, фон Мольтке був великим прихильником залізниць. Саме інвестиції Пруссії в залізниці дозволили переграти її противників у створенні ударного угруповання сил в максимально короткі терміни на необхідному напрямку.
Проте залізниці зіграли ще одну важливу роль – у появі і закріпленні нових форм пересування військ на місцевості. На 1866 рік, залізниці Пруссії були не настільки розвиненими, щоб сконцентрувати всі наявні сили проти Австрії в одному місці. Як наслідок, фон Мольтке поділив сили на три армії. Це було нечуваним кроком, який йшов в розріз з тодішньою ортодоксією, яка була освячена іменем самого Наполеона, щодо необхідності концентрувати всі сили в одному місці.
З Мольтке-старшого сміялися, вважаючи що він таким чином прирікає сили Пруссії на поразку – Австрія зможе розбити частинами сили супротивника. Тодішній король і канцлер Пруссії побоювалися саме цього сценарію вже коли почалася битва при Кеннігреці (Садова). Проте сам Мольтке-старший абсолютно не хвилювався.
Він розрахував, що поки одна частина прусських військ буде сковувати австрійські сили, інша підійде з неочікуваного боку і завдасть потужного флангового удару. Так, власне, і сталося. Поділ збройних сил на окремі польові армії став головною причиною перемоги, а не краща, ніж в австрійців гвинтівка системи Дрейзе, як зробили висновок у Франції.
Проте фон Мольтке було недостатньо перемоги над Австрією, щоб почивати на лаврах. Замість цього Генеральний штаб Пруссії починає потужну роботу з вивчення уроків війни 1866 року, де, до прикладу, кіннота і артилерія показали себе не найкращим чином.
Результатом відповідної роботи Генштабу, стала інструкція 1869 року для командирів великих з’єднань. Саме в цьому документі було чітко викладено бачення щодо застосування великих з’єднань типу корпус і армія в сучасних умовах.
Принцип "ідемо окремо, а б’ємося разом", який був застосований в 1866 році, був пов'язаний далеко не лише з недосконалістю системи залізниць Пруссії. Детальне вивчення об’єктивних, як на той час, умов війни, підвело фон Мольтке до відповідного принципу з двох причин.
Перша – посилення ударної сили тодішніх гвинтівок, яка надавала переваги обороні на тактичному рівні через зростаючу швидкість і дальність вогню. Як наслідок, робити флангові охоплення супротивника під час самої битви, як робив це Фрідріх Великий, означало значні втрати.
Охоплення передбачалося тепер робити з далеку в рамках маршів – основи для цього закладалися ще під час оперативного розгортання.
По друге, з часу Наполеона, кількість обозів корпусів зросла в рази, а тому пересування по одній дорозі всіх сил значно сповільнювало їх. Замість цього, сили мали йти паралельними дорогами, швидко рухаючись туди, де було чутно звуки битви.
Окремо в інструкції 1869 року, мова йшла про те, що потім стане відоме, як mission command в сучасних документах США і НАТО. Фон Мольтке розумів, що будь-який конкретний план операції не виживе після першого контакту з ворогом, і його прийдеться так чи інакше коректувати. Як наслідок, підлеглих, особливо в умовах відсутності надійних засобів зв’язку в режимі реального часу, не варто зв’язувати детальними інструкціями. Тому підлеглі фон Мольтке чітко знали кінцеву ціль командуючого, але мали значні можливості імпровізувати в процесі.
Всі ці фактори в сукупності і дозволили Пруссії нейтралізувати французьку кадрову армію за місяць прикордонних боїв в серпні і на початку вересня 1870 року. Наявна мережа залізниць дозволила сконцентрувати переважаючі сили – 500 000 проти 250 000. Принцип "ідемо окремо, а б’ємося разом" з передачею ініціативи на нижчі рівні, дозволили ефективно оточити і нейтралізувати французькі сили під Мецом і Седаном, які була озброєні кращою по ТТХ гвинтівкою Шасспо.
Спроможність Гельмута фон Мольтке і його підлеглих краще діяти на оперативному рівні війни дозволяла перегравати французів, в яких була краща гвинтівка, і, отже, переваги на тактичному рівні. Сам очільник Прусського генштабу таким чином справедливо отримав титул батька оперативного мистецтва.
Військові Пруссії на чолі з Мольтке-страшим таким чином виконали свій обов’язок перед країною – політикам, в особі канцлера Отто фон Бісмарка, було надано дієвий інструмент реалізації великої стратегії, який був критично важливими для реалізації національних інтересів. Цікавим є і те, що очільник Генштабу вже Німецької імперії продовжував активну роботу на посаді і після перемоги над Францією. В тому числі в своїх роздумах вже ближче до кінця кар’єри, фон Мольтке прийшов до розуміння, що швидкі перемоги, які були продемонстровані Пруссією в 1866 і 1870 роках, будуть не можливими в майбутньому. Пруссія не в останню чергу перемагала завдяки активному використанню сучасних технологій, які дозволяли мобілізувати, розгортати і забезпечувати величезні збройні сили.
В умовах переходу інших країн Європи до комплектування армій на основі масового призову і створення величезного мобілізаційного резерву разом з розбудовою мережі залізниць для їх перекидання і забезпечення, Німеччина втрачала значну частину переваг. Мольтке-старший виявився дуже точним в передбаченнях, як показали події Першої світової війни.
Здавалося б, яка користь для України від подій 150-річної давнини? Засоби війни, а з ними форми і методи її ведення, пройшли еволюцію декілька разів з часу активної роботи Гельмута фон Мольтке.
Це справді так. Але інтелектуальна спадщина цього німецького фельдмаршала важлива тим, що вона, по суті, показує, як ведеться сучасне військове будівництво, і якими є вихідні умови для успішного застосування сил.
Алгоритм, заданий більше ніж 150 років тому Мольтке-старшим, залишається незмінним і сьогодні. В основі військового будівництва має бути постійне вивчення об’єктивних тенденцій, які стосуються комплектування і застосування сил.
Відповідні дослідження варто доповнювати активним вивченням форм і методів ведення війни супротивником – його способу ведення війни. Ці два фактори є основою для формування доктрини ведення операцій – у випадку фон Мольтке, це інструкція 1869 року.
Саме доктрина ведення операцій є ядром, від якого йде решта елементів воєнного будівництва – проведення програми закупівель озброєння і військової техніки, напрацювання відповідної програми тренувань і підготовки військ, навчання командного складу. Лише таким чином можна забезпечити єдність процесу з максимально ефективним використанням ресурсів.
Будь-які спроби йти від окремого до цілого в військовому будівництві приречені на поразку – це гарно довели французи у 1870 році, які вважали, що кращої гвинтівки буде достатньо для перемоги. Саме так, на жаль, намагаємося вести військове будівництво і ми всі ці майже тридцять років незалежності країни, ведучи в основному дискусії про ТТХ окремих видів озброєння, а не намагаючись побачити цілісну картинку.
До речі, американські військові ще в 90-х роках постійно наголошували своїм українським колегам на важливості для військового будівництва саме розробки і запровадження єдиної перспективної доктрини ведення операцій. Вони говорили про це у відповідь на розмови українських армійців, що єдиною проблемою для взаємосумісності наших армій, є різне озброєння. Американці, які для себе відкрили оперативне мистецтво і важливість єдиної доктрини ведення військових операцій лише наприкінці 70-х років, знали про що говорили. Результати власної інтелектуальної революції в військовому будівництві США гарно побачили по результатам операції "Буря в пустелі".
Тому інтелектуальна спадщина фельдмаршала Гельмута фон Мольтке, який народився 220 років тому, є актуальною як ніколи для України в нинішніх реаліях. Потрібно вміти лише абстрагуватися від окремих деталей відповідної епохи і побачити раціональне зерно, яке не змінилося, по суті, і через 150 років.
Україні дуже потрібно розмови про стандарти НАТО доповнити ефективним військовим будівництвом, яке б відповідало нашим інтересам і ресурсам. А як це робити на практиці, дуже гарно показав сьогоднішній іменник. Залишилося лише застосувати відповідні ідеї.