Если мы не играем в свою игру, нами играют другие

Сплеск емоцій після того, як в Ірані збили український літак, із зрозумілих причин ще довго не вщухне. Наразі з’являється нескінчена кількість текстів, присвячених тактичним або комунікаційним помилкам української влади в перші дні після катастрофи.

"Розбір польотів" - справа корисна, якщо він комусь потрібен. Наприклад, для мене, як і для більшості західних аналітиків і журналістів "загадковим" є те, хто порадив Володимиру Зеленському публічно просити інформацію, яку вже озвучили лідери англосаксонських країн. Таким чином, ми показали, що з нами не ділилися в реальному часі і не збиралися координувати те, щоб мали б координувати справжні партнери. Замість того, щоб хоча б публічно демонструвати єдність, створили іміджеву кризу з нічого.

Однак все це, разом з катавасією у презентації версій і багато ще чим, має бути нагодою для окремого аналізу. Але мене дивує, що ми майже не розуміємо, в епіцентрі яких міжнародних подій опинилися і, як результат, відсутність жодних дискусій, як цією ситуацією скористатися.

Насправді, саме зовнішньополітичний контекст заслуговує на багатосторінковий аналіз, але вже зараз можна виокремити декілька речей, без розуміння яких важко рухатися далі.

По-перше, скоординована послідовність заяв англосаксонських країн про наявність доказів збиття літака наочно продемонструвала, хто має реальні безпекові ресурси. Вони завжди плідно співпрацювали в багатьох сферах, але зараз на фоні Брекзіту стануть окремим, хоча й неформальним безпековим гравцем. На тлі нещодавніх заяв Макрона про "смерть мозку НАТО", це був однозначний сигнал, хто "головний" в Альянсі та готовий і, насамперед, спроможний у рамках своєї стратегії на чіткі і скоординовані дії, а не просто заяви. Що це означає для нас – зайве пояснювати.

До речі, достатньо "повільна" і "беззуба" реакція ЄС з цього питання досить відрізнялася від "англосаксонської" заяви, хоча зрозуміло, що вся інформація в ЄС на той час вже була, і це теж невипадково. Євросоюз, що очевидно, стикається з проблемами у забезпеченні єдності та браком політичного лідерства, показав межі свого маневру та впливу.

По-друге, нас не взяли в цю скоординовану гру, що дуже тривожно, оскільки для нас збитий літак, – національна трагедія.

Ключові партнери України вирішили зіграти окремо від нас, не надавши нам в реальному часі свою інформацію про те, що трапилося. Більш того, навіть не спробувавши зробити видимість цього.

Зрозуміло, що ставки в цій грі, – вплив на іранську та близькосхідну політику. Але справа тут, повторюся, не у бажаності обережного підходу, це все можна було комунікаційно легко вибудувати, а у тому, що наша роль суб’єкта була всім вигідна, не в останню чергу Росії, а ми не мали нічого проти цього. Ми перетворилися на статиста, який бере участь в сценаріях, написаних не нами. Ми відмовилися від політичної гри і погодилися на те, що її гратимуть інші, в тому числі за наш рахунок.

По-третє, не скажу, що вбивство Сулеймані і збиття нашого літака повністю змінили гру Росії на Близькому Сході, але, безумовно, можуть її ускладнити. У будь-якому випадку необхідно враховувати, що взаємодія з Іраном дозволила РФ отримати якісно нову динаміку в регіоні і закріпитися в Сирії, задіявши відносно скромні ресурси. Наразі РФ має прямий або опосередкований контроль над ситуацією в Сирії та Лівії, впливаючи на потенційні потоки біженців або, навпаки, на можливість їх повернення з Європи до країн походження. І те, й інше є життєво важливим для Євросоюзу. Ціни на нафту та бізнесові інтереси теж грають не останню роль.

Візити Ангели Меркель до Москви або президента Європейської Ради до Стамбулу чітко показують залежність ЄС і його ключових країн від взаємодії з РФ та Туреччиною на близькосхідному та африканському напрямках. Це не значить, що нас будуть "здавати", але тиск щодо того, щоб зняти "українське питання" з порядку денного, буде зростати.

По-четверте, ми всі цінуємо самовіддану роботу наших експертів на місці трагедії в Ірані, але справжні причини, чому Тегеран визнав провину, пов’язані насамперед з наявністю у тих, хто "спостерігав" за Іраном, переконливих доказів і внутрішньополітичною ситуацією всередині країни. Там точиться своя дуже складна політична боротьба між різними групами впливу і збиття літака її загострило. До речі, уважний аналіз різних зливів інформації в перші дні свідчить, що багато з них були "невипадковими".

Протести, які ми наразі бачимо в Ірані, відрізняються від попередніх. Вони охоплюють не тільки студентство, але й впливовий середній клас. Вони навряд чи дадуть швидкий результат, але швидше за все змінять баланс всередині країни. Тож діалог навколо збитого літака може стати нагодою для обговорення широкого кола питань з Іраном вже у новій ситуації. При цьому загострення і сплески напруженості нікому ані в США, ані в ЄС не потрібні. Сплески у ціні на нафту теж. Тут може і повинна бути наша роль, адже ми є постраждалою стороною.

Малайзійський Боїнг, збитий РФ у 2014 році над Донбасом, надав емоційний і політичний поштовх зміцненню солідарності з Україною проти російської агресії. Трагедія нашого збитого літака дає нам не тільки політичне, а насамперед моральне право бути партнером трансатлантичного світу. Для цього нам мають довіряти і вірити в нашу здатність бути корисним гравцем.

Якщо ми не використаємо цю дуже сумну нагоду, то про яку ефективну політику ітиметься взагалі?