Историческая трагедия. Что не так с архитектурой Киева

Важливо розуміти, що смаки з часом змінюються. Поняття краси теж. Колись "красиво" і "багато" були синонімами, але ми абсолютно точно перебуваємо вже в іншій епосі, у якій поняття гарного смаку і краси дуже тісно пов’язані з доцільністю, ресурсомісткістю, відвертістю, чесністю та правдивістю. Межі гарного смаку неймовірно широкі й існують у різноманітних місцях і середовищах, формальних та неформальних. Вони розташовані в такому спектрі, у якому існують абсолютно різні естетики і стилі життя, пов’язані не тільки з географією, а й з певними культурними рухами, шарами й поколіннями.

У хорошому архітектурному стилі вкрай важливим є ступінь доцільності, тому що архітектура — це завжди про чималі фінансові та людські ресурси. На споруду йде багато сил, часу, коштів, уваги, як на її появу та зведення, так і на експлуатацію.

Хороший смак обґрунтований сукупністю потреб досягти такого ефекту, в якому переплелися і етика, і естетика, і статична логіка з її міцністю й економічністю, і, звісно, соціальна місія та стійкість до часу. Усі ці сукупні якості і є смак. Смак є мірилом якості.

Хороший смак — це така поведінкова й етична позиція, що складається з різних компонентів. Останнім часом, у зв’язку з розумінням глибини соціальних, кліматичних та інших проблем, з-поміж  усіх елементів, які становлять архітектуру, етика вийшла на перший план. Логічно, що вона виходить в авангард формування оцінних суджень стосовно будь-якого об’єкта архітектури. Поняття смаку абсолютно точно змінюється від естетики в бік етики й переміщується до сукупності оцінних суджень і рис.

Що є цінним у київській архітектурі

Не чіпатиму якусь забудову до "царя Гороха" і традиційного міста. Мені здається, що дуже особливий київський феномен — це перехід від конструктивізму до епохи соцреалізму. У перші роки, коли столиця УРСР переїхала до Києва, з’явилися неймовірно цікаві екземпляри такої архітектури: урядові квартали на Печерську, біля "Арсенальної", зведені поблизу Банкової. Мені здається, це щось дуже особливе.

Також серед таких серйозних прикладів, які мають "київську прописку" й ідентичність, — сталінська архітектура Хрещатика та основних урядових будівель. Я не великий її фанат, але мені вона здається унікальною. Ще мені вкрай близька архітектура пізніх 60-х і 70-х. Наприклад, Палац піонерів на площі Слави, на мій погляд — це абсолютний шедевр. І серед інших частина адміністративних будівель та Палац спорту на Еспланадній.

Дуже багато тонких і виважених рішень знаходиться в частині повоєнної Дарниці — це більш інфраструктурна архітектура. Мене завжди захоплювала лінія лівобережного метро від "Дарниці" до "Лісової" та поєднання із "зеленою" лінією. Напевно, особливе місце — це метроміст станції метро "Дніпро" і взагалі вся ця гілка, поєднання лінії метро із залишками соснового лісу, природний бульвар із перетином мостами. Ще один із таких цікавих інфраструктурних об’єктів — це русанівський розмах із каналами, фонтанами, разом із готелем "Славутич". Це таке особливе метропольне середовище.

З останніх прикладів, які з’явилися після 2000 року, є цікаві об’єкти для існування. Їх можна виділити в такі великі анклави, у яких приділили однакову увагу і будівлям, і середовищу. Це вже нова інтерпретація квартальної забудови. Мені подобається поява такого середовищного підходу.

На жаль, він виходить поки що тільки у великих девелоперів, наприклад, Saga Development із проєктом Rybalsky, і ще можна назвати деякі об’єкти KAN. Приємно бачити, що Rybalsky не знаходиться за парканами — це відкрите середовище і дружній для всіх публічний простір.

Серед таких останніх подій, які пережив особисто я і які мені здаються вкрай цікавим феноменом, — проєкт Saga City Space. У ньому ми реалізували одразу кілька експериментів:

по-перше — можливість входу сучасної архітектури в яскравий історичний контекст, по-друге — досягнення повної універсальності, що дозволяє змінюватися під обставинами часу. Це така відкрита програма будівлі за рахунок гнучкості перетікання просторів і можливості адаптації нижніх поверхів до максимальної кількості функцій: від банальної торгівлі та громадського харчування до освіти, коворкінгу тощо.

Феномен Воздвиженки

Це все-таки декорації до якогось невдалого вестерну, який складно зрозуміти. Ці декорації або вже покинуті, і в них ніхто нічого вже не буде знімати, або вони чекають фінансування наступного сезону. Їхній статус незрозумілий. Усі ці старання й потуги здаватися чимось із минулого або з якогось дивного сценарію вже обсипаються.

Руїнізація цих декорацій пояснюється відсутністю їхньої тектонічної логіки. Уже точно до смаку це не має ніякого відношення, та й до хорошого фейку також, тому що навіть фейк може бути з гумором і зі смаком. У цих декораціях і прихильності містян до них відчувається якась абсолютно пекельна серйозність. Не знаю, може, хтось у це вірить, але в мене не виходить, ні крапельки.

Напевно, цей біль переходу псевдожиття будинків із маскарадними масками безпосередньо пов’язаний із трагедією втраченого зв’язку зі спадщиною та з якимось дитинством, юністю, що проходили без історичного контексту. Останні сто років українці жили серед типової радянської забудови.

Спадщина, що є, не викликає в них пієтету, любові й охорони. Цей брак спадщини компенсується в якомусь щоденному вигадуванні. Це теж цікавий феномен, тому що в нас на душу населення дуже мало цих артефактів минулого порівняно з країнами на захід від України.

Про просвіту й навчання

Мені здається, що роль архітектора — це все таки роль модератора, психолога, педагога. Лікар не повинен впадати в аномалії свого підопічного, він повинен якось із ними працювати й виводити його у стан здоров’я. У цьому плані з аудиторією треба працювати, її потрібно навчати. Напевно, це єдиний вихід. Це питання освіти містян через найрізноманітніші медіа, через трансляцію нових розумінь і більш об’єктивних та правдивих знань про те, що є місто, що є будинок і яка місія архітектури.

У цьому сенсі в Харківській школі архітектури ми виховуємо якраз таких агентів майбутніх змін і носіїв дуже цілісної ментальної конституції: про те, що є архітектура, про те, що, передусім, архітектура створюється людьми і для людей. Важливо розуміти усі ці компоненти людиноцентричності і як архітектура може створити умови для довгого щасливого життя.

Другий важливий компонент в освіті у ХША — це розуміння того, що дизайн може переосмислити всю статику і всю структуру будівель: зробити її гарнішою, більш технологічною, раціональною, що відповідає на виклики клімату, на дефіцит ресурсів і енергії на планеті; відповідальною за екологічний слід, тому що будівлі споживають дуже багато енергії і у виробництві, і в експлуатації.

І ще один важливий момент шкільної програми — це інтеграція в робочий процес, знайомство з реальними стейкхолдерами та вміння вибудовувати комунікацію з людьми. Тому всі проекти мають своїх реальних замовників. Наприклад, наші магістри працювали в першому семестрі з благодійною організацією, яка займається кар’єрами випускників інтернатів, як правило, з фізичними відхиленнями. А наші першокурсники зараз працюють над художніми резиденціями для міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва "Бірючий" і роблять кабіни-майстерні для українських художників, спілкуючись із ними безпосередньо, поринаючи в їхні персональні історії та їхній спосіб генерування мистецтва.

Ми віримо в те, що можемо переосмислити зв’язок архітектури з природними умовами, у яких ми живемо. Знайти й побудувати нові взаємозв’язки з ремісниками та індустріями, які допомагають архітектурі відбутися і створити будівлі з нових компонентів. Тим самим наша навчальна програма балансує між глибиною розуміння гуманітарних проблем і методологіями проєктування міста та домівок, і між дослідженням технологій, конструкцій, матеріалів та способів будівництва.

Оригінал, перепубліковано з дозволу журналу "Хмарочос"