Бизнесвумен на бумаге, или Почему я до сих пор не работаю на себя

"Україні потрібні підприємці", - стверджує чоловічий голос з телеекранів щонайменше тричі на добу. Рекламний ролик Ощадбанку вкотре змусив замислитись над тим, чому більшість українців працюють "на дядю", не створюючи власну справу й не підіймаючи економіку. Вже кілька років я раз у раз повертаюсь до ідеї відкрити свою справу. Щоразу, коли думка про власний бізнес переважає над сатисфакцією від журналістської діяльності, я переглядаю написаний бізнес-план, додаю в нього родзинок, оцінюю прораховані витрати та очікуваний зиск. І ось вже, напевно, вдесяте, складаю у папку наново роздрукований варіант проекту. А потім традиційно ховаю свій доробок у шухляду письмового столу. Навіть попри потенційну можливість поєднувати улюблену роботу журналістом та власну справу.

Чому так відбувається? Чому я не підприємець? Можливо, не маю підприємницької жилки? Чи схильність ризикувати слабша за потребу у стабільності? Можливо. Проте, імовірно, найбільший вплив на прийняття рішення відстрочити реалізацію мрії чинить сувора економічна реальність. Утім, напевно, не тільки на мене. За словами Андрія Пишного, очільника того самого Ощадбанку, який агітує найманих працівників перейти на бік підприємництва, з 1,75 млн зареєстрованих підприємців реально працюють в Україні тільки 400 000. А скільки тих, хто, як я, не наважується навіть зареєструвати власний бізнес? Спробую відповісти. Ні, радше спробую пояснити, чому я досі є найманим працівником, а не стверджувати, що підприємництво - це не про Україну.

Читайте также - Лимит пятерок исчерпан, или 5 фактов об украинском образовании